Тато – зрадник, він пішов до іншої жінки. Так він помагав грошима, але бачити його не хочу

Spread the love

— Ближче мами у нас із сестрою нікого немає, вона нас підняла і дала все те, що зараз маємо, без неї я б не впоралася з усіма труднощами дорослого життя, та й зараз, у тридцять п’ять часто з нею раджусь…

– А тато?

– Тато – зрадник. Саме тоді, коли нам була потрібна його підтримка, він раптом зрозумів, що «любить іншу». Так, красива, молода, на десяток років молодша за маму. Я якраз школу закінчувала, а сестра на два класи за мною йшла.

Майже шістнадцять років – прекрасна сім’я, ми вже підлітками у тата з рук не злазили, коли він приходив після роботи, а коли хворіли, просили його почитати що-небудь, він так захопливо умів читати пригоди, ніби кіно дивишся, варто було тільки заплющити очі. …

У день зарплати – обов’язкове відвідування магазину іграшок – ляльками у нас увесь будинок завалений був… Потім звідкись упала ця Наталія, на мою думку, вона у відрядження до них на фірму приїжджала.

Тато втратив голову, і пішов… Мама довго не вірила, сподівалася, що це так, нетривалий бризок з його боку, чекала, навіть ночами стояла біля вікна… Адже вона так і не зійшлася потім ні з ким, а тепер ось – діагноз зовсім не райдужний, лікарі відводять очі та кажуть, що треба сподіватися.

— Батько допомагав вам?

– Так, він і з дому-то пішов у тому, в чому був, зі своєю Наталкою спочатку кімнату винаймав, потім квартиру якось зміг купити, офіційних аліментів не платив, але суми перераховував солідні, і мамі, і нам із сестрою, намагався бути в курсі наших справ, тільки ми його уникали…

— Чому?

— А навіщо він нам потрібний? Народили вони з Наталкою собі дівчинку, нехай дбає про неї, мені віртуальний тато ні до чого. Якось хотів познайомити мене з нашою зведеною сестрою, я розвернулася і пішла, дівчинка тоді розплакалася чомусь, шкода її було, адже вона ні до чого в цій ситуації, але я просто не могла її прийняти. Батько зруйнував сім’ю, зруйнував здоров’я мами.

Гроші – так, вони були не зайвими, у цьому його дорікнути не можу, але вони не були для нас головним чинником. Головне – те, що він нас зрадив. Ось захотілося молоду жінку, та й годі! Те, що з мамою на той час прожив уже майже двадцять років – просто викреслив з пам’яті, те, що ми ревли все втрьох на кухні – його не чіпало, він Наталю залицявся до цього часу…

Я слухала сповідь своєї знайомої і думала, наскільки складне життя. Адже батько не забув про них. Можливо, він справді зустрів ту, на яку чекав усе життя, після чого допомагав своїй колишній родині, не скупився і намагався якось підтримувати стосунки з дітьми. Напевно, ніхто не має права його засуджувати за зроблений колись вибір.