Як тільки чоловік поставив мені умову віддати авто його батькам, я зібрала речі та забралі дітей

Мої заробітки були завжди значно вищими, ніж у чоловіка. Він особливо не засмучувався, хоч і намагався підтягнутися до рівня моєї зарплати. Ще першого року нашого спільного життя ми вирішили вести незалежне матеріальне існування, розділивши обов’язки за загальними статтями витрат.

На мене лягла турбота про забезпечення всім необхідним дітей, харчування, на чоловіка – оплата житла та у перспективі – придбання.

Коли у нас народилася друга дитина, у мене гостро постало питання з мобільністю, я просто не встигала з двома дітьми вирішити всі питання з роботою, садком, поліклініками тощо. На свій тридцятирічний ювілей я вирішила зробити собі подарунок і, отримавши материнський капітал, купила малолітражку.

Для чоловіка це виявилося просто трагедією. На мою голову посипалися закиди в тому, що я витрачаю гроші безрозсудно та безцільно. Якісь аргументи, що «Міцубісі Кольт» — не розкіш, а необхідність, зовсім не сприймалися. Мало того, чоловік зателефонував своїм батькам, ті примчали, наче у нас була пожежа, і приєдналися до морального побиття.

Мене ображали, принижували, а потім поставили умову – віддати машину свекру та свекрусі, мовляв, вони заслужили на старості років або розлучення. Я обрала другий варіант, розуміючи, що не зможу більше жити з цією людиною і спілкуватися з її родичами.

Того ж дня я з двома дітьми переїхала до мами, а чоловік, який не чекав від мене такої спритності, намагається відіграти назад, але всі мости вже спалені.