Оленка віддала перевагу кар’єрі, дочку виховували бабусі. Тепер дуже жаліє, але час не повернути

Spread the love

Оленці всі заздрили, і я теж не була винятком. Вона закінчила інститут, вийшла заміж і потім, як то кажуть, «потрапила в течію».

Фірма, де вона працювала займалася одночасно і виробництвом, і реалізацією своєї ж продукції, відповідно, прибуток був набагато більшим, ніж дилерів та інших перепродажників.

Оленка почала з посади менеджера, швидко вловила всі тонкощі справи, її відсоток до зарплати в рази перевищував ставку, і бухгалтерія іноді ставила галочки навпроти її прізвища, щоби звернути увагу директора на космічну зарплату рядового менеджера.

Начальство звернуло, і Оленку підвищили. Відповідно зріс і дохід. У сім’ї у моєї подруги все було чудово, вони з чоловіком навіть не сварилися з приводу того, що чоловік заробляв менше за дружину, працюючи на тій же фірмі звичайним водієм. Йому подобалося крутити руль, кар’єра зовсім не цікавила, і Оленка його не смикала.

Через три роки ударної роботи на благо фірми у молодій сім’ї намітилося поповнення. Оленка завагітніла, начальству про це сказала не одразу, а коли ситуація стала очевидною, директор викликав її на розмову, і спитав, як довго вона збирається сидіти у декреті.

Подруга розгубилася, а директор запропонував їй не просто наступну посаду, а просто кар’єрний ліфт, але за умови, що через три місяці після пологів Ленка розпочне нові обов’язки.

Зібравши своїх та чоловіка батьків, потенційна кар’єристка озвучила умови та цифри. Останні всіх вразили, і дідусі-бабусі дружно погодились допомогти з дитиною до садка.

Подруга народила чудову дівчинку, попросила мене стати хрещеною у Марії, побула з дитиною три місяці, і поринула з головою в роботу.

Так, вона при першій нагоді бігла, то до своїх, то до батьків чоловіка, няньчилась з Марічкою, але все-таки більшу частину часу дівчинку була зі бабусями.

Коли Марія виросла до дитсадкового віку, у неї почалися невеликі проблеми зі здоров’ям, і лікарі не рекомендували йти до садку. Так Марія залишилася у дідусів та бабусь до школи. Її мама благополучно працювала, перестрибнула ще кілька сходів службових сходів і стала заступником директора. Їй було вже звично, що доньку виховують батьки, заробіток у неї дозволяв безболісно вирішувати всі матеріальні проблеми.

Я помічала, що чоловік Оленки якось змінився. Він, як і раніше, працював водієм, але був постійно якимось сумним. На мої запитання жартував і змінював тему розмови. Думаю, йому, як і Марії, не вистачало сімейного тепла та затишку. Завжди зайнята дружина не балувала його домашньою кухнею, а з дочкою він бачився найчастіше у вихідні.

Роки брали своє, дідусі та бабусі вже не могли виховувати Марію, і старшокласницею вона переїхала жити до батьків. Під одним дахом опинилися лише формально близькі родичі. Марія часто грубила матері та батькові, прагнула повернутися туди, де вона виросла, протистояння з батьками часто переходило у серйозні конфлікти, моя хрещениця збігала, то до батьків Олени, то до батьків її чоловіка.

Нещодавно ми зустрілися із подругою у кафе. За зовнішнім благополуччям, на душі у неї було далеко не святково. Вона поділилася, що вони з Марією – зовсім чужі один одному люди, дочка не розуміє її, а вона – дочка. Чоловік займає нейтральну позицію між ними, але теж не може порозумітися з Марією. Перспективи подальших відносин туманні.

Наприкінці зустрічі Олена вголос висловила свої думки про те, що, напевно, не варто було віддавати перевагу кар’єрі та достатку спілкування з дочкою, але те, давнє її рішення, вже не змінити. Сподіваюся, вони все ж таки навчаться жити разом, і стануть по-справжньому рідними один для одного.