— Не треба нам, сину, подарунків. Ти більше до нас не приїжджай. Ми любимо тебе, звичайно, але просижувати диван можеш і вдома!

Літні люди не хотіли покидати свою стареньку хатину. Діти до них приїжджали рідко, адже мали свої турботи. А от нещодавно старший син Микола вирішив у гості навідатися.

Батьки почали готуватися до приїзду. Стіл накрили, гостинців наготували. Миколка ж вдруге одружився, перша недолуга невістка попалася. Може, хоч цього разу пощастить…

Син приїхав, наївся і заснув. Батьки навіть поговорити з ним не встигли, мабуть, утомився з дороги.

— Спи, Микола, бо завтра треба гній вивезти, за ялинкою в ліс піти, та хату прикрасити. Адже Різдво, — сказав батько.

— Ага, і корівник підбити, — додала мати.

Вранці батько встав раніше, щоб піч протопити. А син усе спить.

— Миколо, підіймайся, допоможи батькові дров наносити, — прошепотіла мама.

– Мам, ну ще трохи, я ж на три дні приїхав, все встигне.

Проспав син до обіду. Пообідали. І тоді батько каже:

— Миколо, ти молодий, сили непомірно. Вивези гній зі стайні.

— Тату, я приїхав до батьків відпочивати, а не працювати.

Батько йому лазню натопив. Він напарився, випив і почав скаржитися батькам, як йому тяжко живеться. І робота складна, і баби недолугі. Літні люди махнули на Миколу рукою і пішли спати.

Син психанув і поїхав на ніч, дивлячись до сестри в гості. Мама зі сльозами на очах просила не сідати за кермо, але той стукнув кулаком по столу і зробив по-своєму.

Як тут заснеш? Під ранок повернувся і ввімкнув телевізор на повну гучність. Старий підвівся, вимкнув його і пішов худобу годувати.

Наступного дня знову спав Микола до обіду в теплій хатинці та відпочивав. Про вчорашній день і мамині сльози навіть не згадував. Погуляв у лісі, поки батьки по господарству справлялися. Вже й час настав у місто повертатися.

Від гостинців Микола не відмовлявся:

— Ось дружина буде задоволена. Вона любить домашнє, сільське. Я то вам нічого не привіз… Ну, нічого наступного разу привезу.

— Не треба нам, сину, подарунків. Ти більше до нас не приїжджай. Ми любимо тебе, звичайно, але диван може сидіти вдома. Телевізор у тебе дорогий, що тобі в наш дивитися? А ми якось упораємося, — змахнув зі щоки сльозу батько.

Усвідомив свою провину Микола, тільки слів не знайшов. Поїхав у місто без настрою, образивши батьків.