Я пропрацювала в дитячому садочку півроку. Розказую, чому на цю роботу більше ніколи не повернуся

Spread the love

Багато молодих дівчат буквально боялися потрапити на практику або на роботу нянькою до дитячого садка. Ті, які наважувалися на цю малооплачувану роботу, тікали ще до першої зарплати.

Коли я прийшла вперше до своєї групи і побачила виховательку, я засмутилася. Вона здавалася дуже суворою та владною, я чомусь вирішила, що спільної мови нам не знайти. Я ж молодший персонал… Але, на щастя, справи складалися нормально.

Друга особливість – миття посуду. Масштаби каструль, тарілок, кухлів складно переоцінити, ще й часто доводилося робити це у холодній воді. За дітьми треба було заправляти ліжка, допомагати їм ходити в туалет, одягатися та роздягатися.

Садок мені попався хороший, з новим ремонтом та окремим приміщенням для няні. Однак я втомлювалася від цього не менше. Інші нянечки ділилися зі мною своїми секретами, адже, як з’ясувалося, щодня мити підлогу в ігровій та спальні не обов’язково. А протирати пил має вихователь, а не нянька. Мені ж доводилося робити все поодинці.

Перший тиждень мої очі від сліз не просихали, та й після першої зарплати я плакала як ненормальна. Я отримувала 1500 гривень на місяць.

Через кілька місяців я зібралася йти, але щоб мене втримати, мені підкинули ще старшу групу. Обов’язків, звичайно, було більше, але й відповідна зарплата — 2500 гривень на місяць. За такого ритму вистачило мене на півроку, потім я звільнилася.

Чому я звільнилася? Ні, ні через зарплату та втому, а через ставлення до няні. Ставлення жахливе як до прислуги. Молодший персонал особливо за людей не рахували, заманювали зарплатами та завалювали дорученнями.

У старому садку справи ще гірші: своєї кухні немає, ліфта для їжі немає — тягни каструлі сама, вікна та підлоги старі, миючі засоби дешеві.

А мені було всього 22 роки. За півроку роботи нянею я наїла 10 кг, адже там жирна їжа та ще й десертів багато. Як відмовитися від такої спокуси?

Дуже багато їжі залишалося, тому ми до’їдали. Платили працівники саду лише за обід, але харчувалися тричі на день.

Загалом ніколи туди не повернуся. Важко та прикро.