У дитинстві я не була потрібна ні мамі, ні батькові. А на старість вони згадали про мене

Spread the love

Коли мама ходила вагітною, вона мріяла, що народить біляву красуню, вона сама про це мені говорила. Якщо перші місяці після моєї появи на світ мама ще вичікувала, а раптом мої риси зміняться, то скоро зрозуміла, що я пішла в покійну бабусю, зовсім не красуню.

Я з дитинства пам’ятаю їдкі мамині «компліменти» щодо моєї зовнішності. І волосся не таке, і ніс картоплею, і посміхатися не можна, і вуха великі… У мене склалася стійка думка, що виросту потворою, на яку всім буде бридко дивитись. Якщо навіть рідна мама мене не любила, то що вже говорити про решту!

Натомість мама дуже любила себе. Вона проводила багато часу за косметичними процедурами, витрачала на це масу грошей, і дуже боялася здаватися старшою, ніж вона є.

Зрештою, щоб утвердитися в тому, що вона молода і красива, мама почала зустрічатися з чоловіком, який був на сім років молодший за неї. Підсумок їх зустрічей був передбачуваний – розлучення.

Коли мама це озвучила вдома, то заради проформи кинула: «Може, ти зі мною переїдеш?» Це «може» мене тоді сильно розізлило, і я твердо відповіла: «Ні, я залишаюся вдома, з татом». Мама хмикнула, було видно, що вона розраховувала саме на таку відповідь і зникла з нашого життя.

Ми з татом жили дружно, але через якийсь час він теж вирішив, що чоловікові потрібна жінка. Я була вже у старших класах, розуміла, чому тато просив залишитись на ніч у однокласниць, хоча мені було й прикро, що практично виганяють із власного будинку.

Я терпляче зносила ці татові захоплення, хоча іноді він явно переступав межу, як одного разу у свій день народження. Я тоді два місяці збирала кишенькові гроші, щоб купити торт і невеликий подарунок, але, коли після школи, у піднесеному настрої зателефонувала додому, тато прочинив двері в поспішно натягнутому халаті, і, винувато посміхаючись, знову попросив, щоб я не ночувала вдома.

Двері зачинилися, я прив’язала подарунок до ручки з боку під’їзду, і пішла до своєї «палички-виручалочки», шкільної подруги. Ми з нею та її мамою пили чай з тортом, я ревіла, а вони мене заспокоювали…

Дякувати Богу, після закінчення школи в моєму житті з’явився Вадим.

Не знаю, чому він звернув на мене увагу, але коли йшов до армії, попросив дочекатися його. Звичайно, я чекала, часто писала йому листи, зустріла його на вокзалі, змужнілого, дорослого і там він зробив мені пропозицію.

У нас чудова сім’я, росте двоє діток, ми особливо нічого не потребуємо, любимо і поважаємо один одного. Батьки донедавна взагалі мною не цікавилися, а я не прагнула підтримувати стосунки з ними. Якось загадала – не дзвонитиму рік, чи хтось із них подзвонить мені? Не подзвонили…

І ось, нещодавно, на вулиці мене гукнула мама. Можливо, я б і не впізнала її, але та їдкість, яку я так добре запам’ятала, нікуди не зникла у її фразах:

– О, ти, як завжди, навіть одягтися до ладу не можеш! Могла б матері і допомогти у старості, чула (звідки?) живете ви непогано. Кинула мене, з татком вирішила жити… І де він тепер, твій татко?Ну що, запросиш у гості?

Я відповіла, що сама не можу ухвалити це рішення, і передзвоню, порадившись із чоловіком. Мама тільки посміхнулася:

— Ну звісно, ​​то з татом, то з чоловіком! А мама – збоку!

А через тиждень я, повертаючись увечері з роботи, мало не впала, спіткнувшись об чиюсь ногу. Злякавшись, що людині погано, я посвітила телефоном і побачила батька. Він був у жахливому стані, але, коли я його струснула, розплющив очі:

– Катюха! А я ось… Дай пару копійок!

Подзвонила чоловікові, удвох ми дотягли тіло до його помешкання. На тумбочці біля дверей я залишила трохи грошей, і ми пішли.

Після тих «пам’ятних» зустрічей я більше не бачила батьків та й не хочеться.