– Або Ви нам квартиру, або більше онуків не побачите!, – кричала невістка. А я тільки зраділа

Spread the love

У мене є двоє онуків – обидва хлопчики. Одному з них два роки, а другому чотири. Мені страшно зізнатися, але я їх не люблю. Соромно, але я зовсім до них не прив’язана. Вони мені як чужі.

Можливо, все через те, щоб наші стосунки з невісткою бажають кращого. Вона все на нашу трикімнатну квартиру задивляється і хоче нас із чоловіком переселити в їхню одиничку. Але я вважаю, що кожна сім’я має сама вирішувати свої житлові питання. Чого в мене квартиру виманювати? Ми й так їм однокімнатну у новобудові подарували на весілля.

Найцікавіше, що нещодавно мені Оля ультиматум поставила: або я погоджуюсь на обмін, або вона мені із онуками не дасть спілкуватися. Як би вона здивувалася, якби знала, що бачитись з ними я особливо не хочу.

Навіщо мені ці крики та плачі? Мені й одній добре. Можете засуджувати мене, натомість я чесно висловила свою позицію.