– Мамо, я більше не можу. Забери сина собі!, -Дарина лишила хворого сина бабусі

Spread the love

Даша вийшла заміж за Ігоря 17 років тому. Під вінець жінка йшла вже у положенні. Так народилася старша донька. Коли дівчинці виповнилося 7 років, подружжя задумалося про другу дитину. Чоловік мріяв про сина та й фінансове становище сприяло поповненню.

Хлопчик народився не зовсім здоровим – лікарі діагностували аутизм. Даша ніяк не могла звикнути до цього та прийняти. Вона не знала, як поводитися з сином. Мишко міг цілодобово мовчати і дивитися в одну точку, а часом закочував такі істерики, що вся вулиця стояла на вухах.

Батьки жінки вирішили переїхати до села – від них не було жодної допомоги. Даша так розраховувала на маму, але на жаль. Із народженням сина вона дуже змінилася. Вона перестала спілкуватися з друзями, стежити за собою, чимось цікавитися. Їй було байдуже, в чому вона одягнена і хто на неї дивиться.

На роботу виходити Даша не поспішала. Ні, не лінувалася, вона не хотіла слухати слова співчуття від своїх колег. Їй хотілося реабілітуватися, позбутися цього вантажу. Жінці здавалося, що вихід один – народити здорову дитину.

Так і сталося. І, начебто, Дарина розцвітала. Вона знайшла себе у материнстві. Займалася будинком, варила варення та радувала домочадців смачними частуваннями. Їй подобалося таке життя.

Діти тішили. Вони займалися спортом та добре вчилися. Тільки Мишко псував картинку ідеальної родини. Коли він демонстрував свою агресію, Даша хотіла сховатися від усього. Її накривала депресія.

Коли Даша привезла дітей до бабусі, на місяць вирішила залишити сина на природі. Вона хотіла трохи відпочити, та й йому свіже повітря на користь. Повернувшись додому, вона насолоджувалась тишею – їй було добре без Михайла. Вона не хотіла його забирати назад. Лише промовляла у голові:

– Мамо, я більше не можу. Забери сина собі!

Даша вирішила повідомити чоловіка про те, що хоче відмовитись від сина. Жінка думала, що він заспокоїть її, відмовлятиме  від цієї поганої ідеї, але він лише промовчав. Своєю мовчанкою він ніби зняв із себе відповідальність і перекинув на дружину.

Вранці Даша поїхала до села. Син сидів у альтанці і дивився на птаха. Потім він почав мукати і бити кулаками по столу.

Дарина хотіла прошепотіти ту саму фразу, але вона не встигла навіть вимовити. Мама обійняла її і сказала:

— Поки живі, допомагатимемо. Залишай, дочко.

Вона ніби від вантажу позбулася. Почала знову зустрічатися з друзями, веселитися та радіти життю. Вона ж раніше дітям навіть не дозволяла друзів у гості наводити. Боялася осуду чи соромилася — сама не знала.

І ось вона спить. Їй сниться сон. Здоровий син біжить до неї назустріч і кричить: “Мамо!”.