Чоловік вирішив усе за мене та поїхав за дитиною в притулок

Spread the love

Хлопчик-сирота. Гарний і розумний, але проблемний зі здоров’ям. Шансів на усиновлення він практично не мав, адже потенційні батьки брали здорових. Та й у свої 5 років він вважався переростком, тому що усиновляли маленьких малюків.

Ми з чоловіком взяли його просто у гості. Дорослі люди зі своїм статутом, які давно виростили дітей, раптом опинилися на самому старті. Хлопчик ходив і мамкав, але от таткав більше — дуже вже тісний зв’язок між чоловіком та Ігорем був.

Він хвостиком за ним ходив. А я ловила себе на думці, що зовсім його не люблю. Я не відчувала нічого стосовно Ігоря. Хоча ініціатива відвідати дитбудинку була саме моя. Жіноча логіка.

Почала чоловікові плакатись, що це помилка. Мовляв, поки він до нас не звик – давай здамо його назад. Чоловік заспокоював мене, вважав, що я драматизую, але таки повіз його назад.

Він зібрав усі іграшки, одяг та повіз. Додому повернувся без настрою. Навіть розмовляти зі мною не хотів. Як з’ясувалося, Ігорчик навіть з машини виходити не захотів, уперся і все. Але ж таки відвіз його чоловік назад.

Минуло два дні. На третій день ми почали дзвонити і дізнаватися, як там Ігорчик. А няня й відповіла, що плаче за татом, навіть сумки не дає розпакувати.

— Ти як хочеш, а я поїхав за сином, — сказав чоловік і помчав.

Зараз, звісно, ​​все добре. Я спромоглася полюбити сина, він став мені рідним. Розумний, статний, на чоловіка дуже схожий. До чоловіка він більше прив’язаний, але в нас із ним теж з’явився особливий зв’язок. Прийомна дитина внесла фарби в наше життя — ми просто помолодшали.

Мені іноді страшно згадувати все, адже я почуваюся зрадником. Саме тому поділилася з вами своєю історією.