Як любов батьків до єдиного сина раптово для всіх зробила їх ворогами

Є в мене друг, звуть його Вадим. У свої 18 років він став дуже крутим користувачем комп’ютера, ще й сайти якісь домашні робив, ігрові сервери у себе на комп’ютері розгортав.

Але маючи усі ці здобутки йти вчитися кудись після школи, Вадик не захотів. З цього приводу в них у сім’ї були серйозні розмови, навіть трохи посваритися вдавалося, але все марно. Його вистачило лише вивчення ПДР і складання іспитів на права. А отже, настав час піти на рік до армії юному хлопцю!

З якоїсь причини в армію він не боявся йти. Навіть певною мірою хотів піти послужити. Ми відгуляли проводи, постійної дівчини в нього не було, тому особливо плакати на залізничному пероні не було кому, хоч і всі були, проводили, побажали служити гідно та скоріше повернутися живим та здоровим!

Рік служби в друга пройшов швидко, начебто проблем в армії у нього особливих не було. За рік встиг скучити за батьками, а батьки скучили за сином своїм єдиним Вадиком, який для них, як і раніше, «такий маленький і гарненький синочок»!

Начебто ідилія, після зустрічі у них мають відновитися добрі стосунки батьків із сином, але грім гримнув, звідки не чекали… Ніхто не очікував того, що трапилося після повернення Вадима…

Зустрічали на тому ж пероні нашого «бравого солдатика» я та ще один друг. Батькам він не повідомляв конкретного дня приїзду, щоб це було сюрпризом! Справді, скучив за ними. Вискочив з поїзда і просто весь «світився» променистою усмішкою, прямо видно, що в людини все добре і вона чекає на чудову зустріч. Принаймні поки все йшло добре.

Ну пообіймалися, порукопожалися, голосно похвалили його чудовий підтягнутий зовнішній вигляд, їдемо в машині з вокзалу, а Вадим нам заявляє:

«Ось зараз спочатку куплю тачку круту. Навіть не знаю… БМВ чи Ауді, ще не вибрав. Потім квартиру свою окрему візьму, щоб з батьками більше не жити разом… І на курорт треба з’їздити добре відпочити…»

І все в тому ж дусі. Ми з другом тільки здивовано переглядаємося незрозуміло. Нас можна зрозуміти: звідки раптом у вчорашнього солдатика-строковика такі багатства незліченні? Він і до армії наявністю великих сум у кишенях та на рахунках не відрізнявся, як і його батьки.

Ми вже реально почали переживати за його психічне здоров’я, чи не зашкодили йому чогось там у голові?А Вадим продовжує:

– А Катька… Ну, Катька, Міс Школа нашого випуску, пам’ятаєте? Вона то з кимось зараз зустрічається? Не знаєте? Потрібно дізнатися! Тепер вона мене точно помітить, раніше ж і поруч не проходила і уваги не звертала. А тепер буде інша справа. Та я її з собою візьму курортами кататися, якщо заміж ще не вискочила!

Ми продовжуємо дивуватися. На всі наші розпитування з приводу раптової зміни економічної обстановки в його житті в такий найкращий бік, Вадик лише посміхливо відповідав, мовляв є в нього якась нереально крута заначка і що недаремно він в армію сходив на рік. Загадок ставало більше, ніж відповідей.

А тим часом ми під’їхали до його рідного під’їзду. Дембель попросив посигналити, вибіг з машини і швидко злетів на четвертий поверх. Він достеменно знав, що у вихідний день у такий час батьки будуть удома, просто так було завжди. Дещо заспаний батько відчинив двері квартири і тут як почалося.

Обіймашки найближчих у житті людей, мама теж заспана вискочила зі спальні і зі сльозами підбігла в обійми свого єдиного синочка. Незважаючи на їхні старі розбіжності, типові для проблем батьків та дітей-підлітків, зараз вони були найщасливішими людьми на світі, а до трагедії залишалося лише кілька хвилин.

Батько схопив його сумку і повів швидше до його власної кімнати. Колись це була дитяча, потім кімната учня, потім підлітка із стандартними плакатами улюблених гуртів, гітарою на стіні тощо. Але зараз кімната помітно перетворилася, батьки зробили повний крутий ремонт, замінили старі радянські меблі на нові стильні, поставили спліт-систему тощо.

І раптом Вадим перетворився на обличчя. Його фізіономія спочатку різко стала блідою та холодною, а потім навпаки почервоніла. Або мені так просто здалося. Він судорожно підбіг до нової шафи, відкрив її і почав мацати задню стінку:

Тут же не було цієї шафи біля стіни, тут висів залізний турник, ще прикручений був на кілька здоровенних таких болтів! Де він?

Батько, ще не розуміючи такої різкої зміни настрою та голосу сина, відповідає: «Так не виходило поставити шафу і залишити турнік на місці. Ми його розібрали і викинули, адже я гараж ще влітку продав, так що складувати все старе нікуди більше. На гроші з продажу гаража ми зробили цей ремонт! На тому турніку вже кілька шарів фарби було. Ну хочеш, можемо новий тобі купити!» .

Батько, як і раніше, намагався зловити погляд сина і знайти в ньому схвалення своїм діям, але син уже міг дивитися на рідного батька лише з ненавистю в очах.

Вадим спершу взявся за голову, загорлав, потім сів і спробував заплакати. Дивно бачити сльози на очах вже здорового чоловіка, вчорашнього військовослужбовця.

А потім «маленький синок Вадик» раптом кинувся на свого рідного батька з кулаками та з криками , начебто, що «тупі родаки все життя йому споганили». Але ми вчасно відтягли тимчасово божевільного з його кулаками, та він і сам швидко зрозумів, що «переборщив», швидко схопив свою сумку і пішов з батьківського кута, голосно стукнувши наостанок дверима.

Тепер живе в мене і не знає, що йому робити далі, а вийшло все так ось чому.

Синок Вадик не тільки сидів весь час в інтернеті, але ще й у різний спосіб заробляв там. Виходило небагато, зате в якийсь момент він почав майнити Біткоїни прямо на своєму домашньому комп’ютері. І в цьому випадку виходили майже копійки, але Вадик вірив у криптовалюти і не став продавати їх відразу.

Таким чином, у нього утворилося кілька монет Біткоінів, які до армії він міг продати за кілька тисяч доларів. Скільки саме було їх, він так і не розповів. Але навіть кілька тисяч доларів до армії для нього були серйозними грошима, але справа не в цьому.

Поки він рік служив, ціна Біткоіна різко зросла не просто в рази, а кілька десятків разів! Знаючи про це, він не міг дочекатися, щоб повернутися додому і почати жити по-новому. Жити так, як він ще ніколи не жив до цього.

Як здавалося запасливому Вадиму, він передбачив усе: скопіював свої біткоїни відразу на кілька карт пам’яті, акуратно склав їх у теплоізоляційний і вогнетривкий матеріал. І все це… запихав у залізну трубу турніка, який висів поруч із ліжком майже все свідоме життя багатія, що не відбувся.

Турник був обраний не випадково як сховище для коштовності. Навіть якщо залізуть грабіжники, вони точно не заберуть важкий старий залізний турнік. Якщо раптом пожежа — знову ж таки залізні стінки турніку врятують, та плюс і всередині він усе там загорнув як слід. Але не передбачив Вадим лише одного…

Син не передбачив силу безмежного кохання своїх батьків, які заради нового дорогого ремонту кімнати рідного та єдиного сина та купівлі йому якісних меблів, не пошкодували продати свій гараж! Ось така іронія життя.

Що робити Вадим сам не знає. Скільки саме було Біткоінів він так і не говорить. Я думаю дуже багато, враховуючи його плани покупок на найближчий час, які він нам озвучив ще в машині. Потрібно повертатися до батьків та миритися, мабуть. А що ви порадите? Хто винен у всій цій історії та що робити?