Ми дружили з сім’єю начальниці. Після однієї сварки за столом, я маю зобов’язання, щоб не втратити роботу

Spread the love

Ми з дружиною поки що не плануємо заводити дітей. А у наших спільних друзів вже аж троє дітлахів. Зрозуміло, коли ми зустрічаємося разом, вони починають нам розповідати про чудове та веселе життя в багатодітній сім’ї, а ми відповідаємо користю спокійного життя «для себе».

І ось, в черговий раз сидимо на кухні вчотирьох за келихами та олів’є, спілкуємось:

Я: Ну от дивіться, моя дружина не була вагітна і у свої тридцять років вона виглядає на всі двадцять. Ні погладшала, ні постаріла!

Дружина друга: Ну і що, а мій чоловік любить мене такою, якою я є! Зате буде кому подати склянку води на старості!

Друг : І не лише води. Нагодувати, напоїти, грошей до пенсії підкинути.

Моя дружина: Або забрати грошей із пенсії батьків. Нині діти такі: тільки й думають про себе, а від батьків їм потрібна частина пенсії та квартира у спадок. В ідеалі цілий будинок із меблями, плюс дача!

Я: Зате ми можемо ходити в кіно або ресторан в будь-який вечір, а ви тільки раз на тиждень віддаєте своїх трьох бабусі з дідусем. Як сьогодні.

Друг: Ну і подумаєш! У нас кіно та ресторан і так удома щовечора. Завжди народ удома у відповідній кількості: і мультики крутяться без зупинки, тарілок на обідньому столі багато.

Дружина друга мені з усмішкою: А може, справа зовсім в іншому? Може ти просто вже ні на що не здатний у ліжку у свої 35?

А хміль мені вже в голову вдарив, я їй різко й відповідаю:

– Та ну, я в ліжку Геракл! Підемо в спальню, я тобі зараз влаштую забіг триразовий на дві години, ти будеш задоволена!

А сам відчуваю, що перегнув ціпок. У кімнаті на кілька секунд затрималася цілковита тиша і, здавалося, всі повітряні потоки з диханням зупинилися. Але дружина друга не зупинилася:

– А ходімо до спальні! А то від мого чоловіка нічого не доб’єшся в ліжку! Та й дітей повно, всі чують, спати не покладеш!

Тут уже всі глянули на її чоловіка, який був принаймні розгублений. Потрібно відзначити, що Денис зовсім не конфліктний і зазвичай пасивний до всіх викликів, але тут і він уже не витримав, різко підняв окуляри вище на ніс одним пальцем і як понесе:

– Та ви що тут понапивалися всі? Та я… Та я… Та я твою Машку тоді за стегно прямо тут на кухонному столі!

Тут моя дружина Маша почервоніла і посунулася:

– Досить, вистачить… Мене вже на кухонний стіл майже поклали без мене! Ви здуріли всі?

Загалом, розійшлися тоді мирно, до бійок не дійшло і про подальшу нормальну дружбу більше не могло бути мови. А тут історія вся тільки починається.

Я хіба не казав, що дружина друга є моєю начальницею у банку? Та насправді, вона мене туди й прилаштувала з дружби на доволі непогану посаду. Але дружби більше немає, а працювати разом якось треба далі.

Весь робочий тиждень ми проходили повз один одного і віталися, не подаючи жодного вигляду іншим про нашу неприязнь. Для всіх навколишніх працівників ніякого конфлікту ніби не було, вони нічого не помічали незвичайного. Але в п’ятницю вже після обіду я, як завжди наприкінці тижня, приходжу до неї з тижневим звітом.

Було ніяково. Але тут Аня (Ганна Григорівна) каже:

– Та зі звітом все зрозуміло, я зараз його підпишу. І я розумію твій сором, минулі вихідні видалися у нас дуже дивними. Але все ж таки я зазначу, що тут ми на роботі і тільки за межами банку ми знаємо один одного неофіційно. Тож у роботі нічого нам заважати не повинно, але є одна умова.

Я спочатку трохи розслабився і навіть майже перестав себе почувати ніяково. Але що за умова? Вона продовжує:

– Ви знаєте, підлеглий, а й справді у нас із чоловіком проблематично з «цим». Він сильно втомлюється фізично на своїй роботі плюс діти весь час вдома. І я б не проти іноді затримуватись на роботі на годинку, щоб вирішити цю проблему зі своїм підлеглим!

Чесно кажучи, вона мені зовсім не симпатична. Та й якось дивно це все. Але в той же час, я розумію, що на цій серйозній посаді з можливістю кар’єрного зростання я тільки завдяки своїй начальниці Ганні. До речі, на це вона мені тепер тепер іноді натякає.

Живу вже так два місяці. Тепер я не маю друга, але є додаткові нестандартні зобов’язання на роботі. І все б нічого, переживу, але колись це чимось має закінчитися і чим саме я навіть боюся припустити. Може тут хтось дасть пораду чи рекомендації на майбутнє мені?