«Купіть нам квартиру, а для цього продайте батьківський дім» — вимагав зять

Моя старість не проходить на самоті, незважаючи на те, що поховала чоловіка п’ятнадцять років тому. Зі мною залишилася тоді дочка, яка була ще зовсім маленька. Я виховала її сама, і, як мені здається, я непогано впоралася. Хоча, звісно, ​​Ларисі не вистачало батька. Але вона виросла та привела додому чоловіка.

Юрій був гарним і загалом дуже приємним. Я була щаслива, бо давно мріяла про онуків.

Спочатку я лише раділа. Юрій виявився дуже працьовитим, ні краплі лінощів. Крім цього, він був уважним, пропонував допомогу і запитував, як я почуваюся. Жартував, умів розвеселити не лише Ларису, а й мене. Ідеальний наречений! Але моє задоволення тривало недовго: Юрій дуже швидко показав своє справжнє обличчя.

Мій батько, який на той час жив у заміському будинку, захворів і потребував допомоги. Я не могла їздити до нього щодня, тому що працювала, от і вирішила, що тимчасово можна просто привезти його в нашу квартиру, місця в трійці вже точно вистачає. Зять мій раптово виявився не дуже задоволеним цим фактом.

Мій батько завжди був дуже спокійною та приємною людиною, я не розуміла, що може викликати таке невдоволення. Крім того, батько почав допомагати мені з домашніми справами, як тільки його самопочуття покращилося. Це було дуже зручно.

Якоїсь миті – я це якось пропустила – Лариса та Юрій перестали з нами вечеряти, хоча за традицією ми завжди робили це всі разом. Вони почали забирати їжу до кімнати і їсти удвох. Дочка казала, що Юрій заспокоїться, що це тимчасово.

Я була неприємно здивована змінами, які сталися з моїм зятем. Він перестав робити хоч щось по хаті, навіть тарілку за собою не мив. Цілими днями Юрій просто сидів за ноутбуком чи дивився телевізор.

Мені було не зрозуміло, як той милий чоловік, якого привела моя дочка, міг стати таким. Навіть на Різдво Юрій не вийшов із кімнати, аби відсвяткувати цей день із нами.

А наступного дня зять сказав щось настільки несподіване, що в мене щелепа буквально відпала від подиву.

– Купуйте нам квартиру, а для цього продайте батьківський будинок.

Ця нахабна заява просто вивела мене з себе. Ця людина живе з нами зовсім недовго, ми дали їй все необхідне, а в неї вистачає зухвальства висувати подібні вимоги!

Я категорично відмовилася. Юрій сказав, що вони з Ларисою поїдуть до його рідні, а до мене вони не приїдуть ніколи навіть у гості.

За кілька днів вони вже збирали валізи. Мені було дуже боляче від того, що Лариса не тільки не заступилася за мене і не встала на мій бік, а й готова так легко поїхати в чужий будинок. Але це її вибір вона зробила його самостійно.