У разі пожежі, кого кинешся рятувати спочатку: дружину чи дитину?
Сократ, великий філософ і багатодітний тато, як ви пам’ятаєте, любив вийти на площу і поставити складне питання своїм сучасникам. Одне з таких питань я спробувала винести на загальне обговорення у наші дні. Ось що з цього вийшло.
Був звичайний осінній вечір. Домочадці розбрелися по своїх кімнатах. Я читала Сократа. Одне питання мене приголомшило. Він питав: «Якщо буде пожежа, і можна врятувати лише когось одного, кого врятуєш дружину чи дитину?».
Усі чоловіки відповіли: «Дитину, звісно». Сократ сказав: А я врятую свою молоду дружину. Ми погорюємо разом, і вона народить мені ще дітей. А якщо врятую дитину, то горе буде і мені, і їй. Вона своїм виглядом завжди нагадуватиме мені про трагедію. А сама дитина втратить і братів-сестер, і матір, а потім матиме мачуху, яка не зможе її любити як любила мама».
Звичайно суперечки не вщухали довго.
Мені стало цікаво, що відповість мій чоловік. Запитала, не відриваючись від читання, він відповів: «Дитину. Усі врятують дитину. Вона беззахисна і… ну, не знаю, рятуватиму всіх, але якщо одну, то дитину». Я йому розповіла про Сократа. Він відклав газету. Цілий вечір ми обговорювали це питання. Воно виявилося дуже складним.
Вранці ми вирушили на роботу, діти до школи та дитсадка. День у мене був насичений, про Сократа я не згадувала. Нагадав чоловік, увечері: «Я думав мене на роботі вб’ють сьогодні. У перерві, за обідом завів розмову про Сократа, поставив його питання колегам. Відповіді були очевидними.
Я сказав, що ввечері і сам так відповів, але з ранку змінив свою думку, Сократ переконав своїми аргументами» (для мене це стало одкровенням).
За словами чоловіка, всі перестали їсти. Почали кричати та доводити, дзвонили друзям і народ підходив з інших відділів. Нарешті, покликали жінок із бухгалтерії, і ті теж, в один голос, почали говорити: «Збожеволів? Дружину можна поміняти на іншу. Дитина – твоя кров!».
Порятунок прийшов у вигляді начальника. Той виявив відсутність усіх працівників на місцях у робочий час, примчав на голоси та розігнав несанкціонований мітинг.
Чоловік повернувся до роботи і виявив пенсіонера, свого товариша по службі, на робочому місці. Той у диспуті не брав участі, обід пропустив через свій трудоголізм, та й не особливо на роботі з кимось спілкувався.
«Чого всі кричали? Премію скасували чи що?», — сів перепочити дідусь.
“Так, ні, тут філософський диспут виник …”, – чоловік і його запитав. А дідок був сім’янин, до речі: з дружиною сорок років разом, три сини, кожному будинок будував своїми руками, п’ятьох онуків, усі люблять його в гості ходять.
Старий задумався: «І що, всі сказали дитину виберуть, рятуючи? А я б свою бабку вибрав! Діти, вони – гості в сім’ї, виростають та розлітаються з гнізда. Так, люблять мене, і я їх ходять у гості. Так, тільки кожен — відірваний шмат. А з своєю бабкою я і вмиратиму» .
Мудрість цього старого вразила. Подумалося, може тому в нас стільки розлучень, що ми не цінуємо сім’ю правильно. Можливо, головне не наші діти і заради них усе? Можливо, всі будуть щасливі лише тоді, коли батьки цінують один одного понад усе?