Мама попросила нас виїхати з квартири, щоб продати і купити житло брату в Києві. Минули роки і вона дуже пожаліла …

Spread the love

З молодшим братом у нас різниця десять років. Коли йому виповнилося вісімнадцять, і настав час вступати в інститут, він вирішив поїхати в Київ.

Гуртожиток. Заочне навчання, робота і знімання житла. Інститут в нашому місті. Варіантів було багато, але був обраний зовсім інший.

Моя сім’я (я, чоловік і дитина) тоді жила в бабусиній трикімнатній квартирі, яка була записана на маму. І саме цю квартиру було вирішено продати, щоб купити вісімнадцятирічному Василю житло в столиці.

Бабуся хотіла заповідати свою нерухомість мені і Васі, але не встигла. Мама була в курсі, і пообіцяла, що як тільки Вася виросте, вона чесно поділить все між нами. Вася виріс, мама взялася за «чесний» поділ.

Молодший син виявився для мами дорожчий, ніж дочка і внучка. Нас попросили вирішувати свої проблеми з житлом самостійно. Мама продала трійку, розраховуючи на одиничку в Києві.

Але виручених грошей вистачило тільки на малосімейку. Я не стала будувати підступи і робити зло, тихо-мирно виписалася разом з донькою перед продажем, і прописалася до родичів чоловіка, які прийшли до нас на допомогу в цьому питанні.

Просто виставити нас на вулицю, мамі здалося мало. Вона ще й розмову завела про те, що Васі треба допомагати грошима. Це прохання було супроводжене обіцянками: зате коли він отримає диплом, повернеться додому, буде отримувати хорошу зарплату, то все мені повернеться сторицею.

Годувати й утримувати брата, який став власником нехай і невеликої, але нерухомості в столиці, я не стала. Ми з матір’ю посварилися і практично перестали спілкуватися.

Я взагалі після цього випадку припинила спілкування з більшістю родичів, адже мама влаштувалася на другу роботу, щоб відсилати гроші Васі, а мене все взялися соромити за це. А мені соромно не було, ось і найшла коса на камінь.

Далі ми жили своїм життям. Через рік після виселення ми взяли іпотеку, неабияк помотавшись по знімних квартирах. Друга дитина у нас так і не з’явилася через іпотечне навантаження на наш бюджет.

Так, долітали якісь плітки про брата і маму: Вася одружився на третьому курсі, мама їздила до нього на весілля, він влаштувався на роботу, переїхав жити до дружини, дочки корінних киян, став висилати мамі гроші, у нього народилася дитина. Мама відразу, як від Васі прийшла фінансовий відповідь, залишила другу роботу.

Але мені на все це, скажімо так, було плювати. Хоча було трохи прикро: мені, коли я вчилася, ніхто не допомагав. Я вибрала інститут у нас в місті, працювала, ще дивилася за братом. Ніхто не купив мені квартиру, не допомагав.

Не те що б ми з мамою взагалі не спілкувалися. Зустрічалися, найчастіше випадково, я до неї в лікарню ходила, коли вона захворіла. Мама внучку бачила раз може п’ятнадцять за весь час після продажу квартири і від’їзду Васі.

Після продажу бабусиної квартири пройшло тринадцять років. Брат більш-менш стоїть на ногах, у нього двоє дітей, квартира в Києві, в яку він вклав ту саму малосімейку, ще взяв іпотеку.

І ось уже два роки, як допомагати мамі він не може. А вона недавно вийшла на пенсію. Зате у нас з чоловіком все добре: іпотеку ми півтора року як виплатили, доньці шістнадцять років, у обох стабільна робота, у чоловіка ще й непогана по провінційних мірках кар’єра. Жили б і раділи, якби не мама.

Вже не знаю, яких байок їй нарозповідав Вася, але мама свято вірила, що варто їй вийти на пенсію, як син забере її до себе в Київ. А там онуки поруч, повний пансіон в квартирі сина, з особистих коштів – пенсія і гроші за оренду її квартири. Багата сита старість. Але от невдача: нікому вона там в Києві не потрібна.

Мама прийшла до нас каятися. Плакала, що зробила для Васі все, навіть відносинами зі мною пожертвувала. А він про все забув. І про те, як мама надривалася, щоб Вася міг спокійно вчитися і ні про що не думати.

І про те, що житло йому мама купила, вигнавши старшу дочку і внучку. І ні, мамі зовсім не гроші від нас знадобилися. Їй стали потрібні сім’я і внучка.

Ох, не на ту дитину мама ставку зробила. Чи не на того. Моя дочка, яка виросла без бабусиної тепла і ласки, не жадає компанії бабусі. У неї своє життя: навчання, друзі і подружки, кіно і кафе, підготовка до іспитів і вступу. Для бабусі там місця немає.

Мій чоловік категорично проти маминої присутності у нас вдома. Він прекрасно пам’ятає, як ми з трирічною дочкою збирали речі на її прохання.

А я … Я давно на неї не злюся. Мені її дуже шкода. Адже вона стільки років робила все заради Васі, жила заради нього, кілька років працювала по шістнадцять годин на добу, щоб він в столиці не голодував. Увесь той час, який мама могла б присвятити своєму життю, вона займалася не зрозуміло чим.

Останнім часом ми з нею стали часто бачитися. Тільки удвох, моя сім’я не горить бажанням їздити до неї в гості. Я дивлюся на неї, мотаю на вус і думаю про те, як уникнути її помилок. В цьому плані мені простіше: дитина у мене одна, нікого виділяти в любимчики.

Нещодавно вона мені сказала, що її життя прожите даремно. Що вона народила двох дітей, ночами не спала, горщики виносила, любила … Але все це було даремно: тепер вона нікому не потрібна.

Я так не хочу, не хочу повторити її долю. І якщо раніше я шкодувала про те, що у дочки так і не з’явився брат або сестра, то тепер вважаю це благословенням.

Записано зі слів Ксенії У.