Спочатку віддали кімнату одній дочці з чоловіком, пізніше інша дочка попросила мене переїхати на кухню, бо вона хоче жити з хлопцем. От я їх і вигнала

Spread the love

-Як не соромно! – подзвонила зовиця Валя, – З тобою так не поступали! Кров же рідна, хто допоможе, крім матері рідної? Був би живий Льоня, він би не допустив такого! Куди їм іти тепер? Одна з дитиною, друга вагітна.

– До мене йти, – відповідаю.

– А до мене з якого переляку? – дивується Валя, – Ти – мати, а я тільки тітка!

-Ну раз мати – я, – кажу, – то й вирішувати мені.

Кладу трубку. У мене дійсно 2 дочки і недавно я попросила їх обох від мене з’їхати. Разом з їх другими половинами і проблемами. Тому що втомилася тягнути їх всіх одна. Чоловіка у мене немає, дівчата залишилися без батька в 16 і 11 років. так що нахлебталася я по повній. Чи допомагав мені хто? Ага, п’ять разів!

– Валя все зі свекрухою поневіряється, – зітхала моя свекруха, через півроку після того, як я овдовіла, – у тебе хоча б своє житло є. А вона все зі сватами поневіряється. А дітей вже двоє.

Так я дізналася, що моїм дочкам нічого від бабусі по батькові у спадок не дістанеться, бабуся переписала квартиру на зовицю. Та й добре, мені було, де жити. Двійка від моїх матері з батьком залишилася, батьків не було вже до моменту мого заміжжя.

Виросли мої дочки, відучилися. Старша в технікумі, а молодша інститут в минулому році закінчила. Думаєте я відпочила?

-Мама, – 6 років тому відрапортувала старша Ніна, – це Вадик, ми одружимося. Можна ми з тобою поживемо трохи?

До цього дочки жили в одній кімнаті, я – в іншій. Але з появою «тимчасового» мешканця на ім’я Вадик, довелося мені з молодшою ​​дочкою з’їхатися.

-У нас немає грошей, – розводила руками дочка на мої пропозиції скидатися на харчування. Мені важко було одній годувати 5 осіб, включаючи новнароджену внучку, – ми на іпотеку накопичуємо, а я ж ще й в декреті!

Я не буду мити туалет за чужим чоловіком! – кричала молодша дочка Наталя, – нехай Ніна сама за своїм Вадиком прибирає!

-У мене дитина на руках, – відповідала старша, – посидь з ним, я помию!

-Чоловіку віддай, він знову за комп’ютером сидить! – перепалка сестер стала звичайною справою в нашому домі.

Наталя вважала, що Ніна зобов’язана з’їхати. Хоч куди, хоч на зйомну, на що Вадик мав би докласти зусиль. Ніна сварилася, прикривалася малюком, потім сперечалася з чоловіком, що він їй не допомагає з дитиною.

-Хто на кухні посуд в раковині залишив? – кричала Ніна, – Я тільки помила! Наталя, прибери за собою!

-Я вранці прибирала за всіма, – відповідала на крик сестра, – тепер ти за мною прибери!

Я намагалася їх закликати до порядку, намагалася розділити обов’язки, але це було без наслідків:

-Це твій чоловік накидав повне відро! Нехай сміття і несе! Це твій син розсипав, ти і підмітай!

-Я – чоловік,але  я не зобов’язаний сміття виносити за всіх!

-Це дитина! Важко прибрати чи що?

Накопичити на іпотеку? За три роки Ніна з чоловіком так і не змогли. На харчування мені давалося рідко, мало і нерегулярно: декрет, грошей немає.

-Коли Ніна з нами одна жила, – висловилася Наталя, влаштувавшись працювати, – ти з неї грошей на харчування не просила. Чому я повинна скидатися?

Психанути, поставити холодильник у себе і замкнути його на замок? Так ми в кімнаті з молодшою ​​дочкою жили, місця у нас там і так не було.

Терпіння моє лопнуло в один вечір. Приходжу з роботи, а на кухні Наталя з хлопцем сидить.

– Це Діма, ми скоро розпишемося, а поки поживемо тут.

– Де? – питаю.

– Ну тут, – розводить дочка руками абстрактно малюючи половинку овалу, – у тебе скоро буде внук або внучка.

– Ви на кухні зібралися жити? – уточнюю я, намагаючись зберігати спокій.

– Ми б і не проти, – каже Наталя, але Нінкін Вадик ночами звик до холодильника ходити. А ми, хі-хі, молоде подружжя. З тобою в кімнаті – нам теж не варіант.

І мовчить, чекає, коли я здогадаюся запропонувати сама: живи, дочко, а я вже на кухні, ви ж молоді, вам потрібніше. Я не виправдала надій дочки.

-Я даю всім вам 2 тижні, – оголосила я і Наталі, і вийшла з кімнати Ніні, – шукайте варіанти, збирайте речі і з’їжджайте.

-Як так? – не зрозуміла Ніна, – Куди? Я тут прописана, це мій дім. Ну і що, що Вадик не прописаний і дитина прописана у свекрів! Через Наталю все, нехай вона і йде на зйомну.

Я сказала, що квартиру продам, якщо добром мої дочки залишати її відмовляться. Я втомилася, мені набридло бути обслугою для всіх. Свій борг я виконала: дочок виростила, освіту їм дала.

Дочки образилися.

– Ніколи, чуєш, ніколи ти онука більше не побачиш!

– І я народжу, тебе не покличу! Всіх вигнала, будеш тепер жити розкошуючи! Що ти за мати така!

І Валя туди ж. Подзвонила, щоб мене присоромити. Мовляв, вони мені завжди допомагали, і чоловік мене годував і напував.

– Кормив, – кажу, – на те він і був моїм чоловіком. Правда, жили ми на моїй території, у нього-то своєї не було. Тепер і дочки мої при чоловіках, ось і нехай їхні чоловіки годують, а заодно і житлове питання вирішують. Ви мені завжди допомагали? Чим? Ниттям, як важко тобі жити в двома дітьми? Так, живу розкошуючи! Вперше за багато років.

-Одна залишишся! – напророкувала зовиця, – Всіх відвадити! На старості років будеш нікому не потрібна.

Нічого я на це не відповіла, слухати далі не стала. Щось мені підказує, що на старості років мене не на кухню б дочки виселили, а ще далі.

P.s. в цьому році мені виповнюється 50 років.