“Я не просив мене народжувати! Народили, то треба було думати, щоб наскладати мені на житло!”, – наш 23-річний син вимагає від нас купити квартиру

Ми з чоловіком вже не особливо молоді: мені – 40, чоловікові – 45. Сім’я у нас дружна і злагоджена. 23 роки тому у нас народився син Кирило.

Якось наш дорослий синок заявляє, що хоче жити окремо від нас. Ми з чоловіком не проти цього, адже син подорослішав, і пора йому налагоджувати особисте життя.

Тільки проблема в тому, що Кирило не хоче жити на знімній квартирі. Він захотів почати самостійне життя рахунок своїх батьків, і запропонував, щоб ми купили йому «одиничку».

Ми з чоловіком ніколи не були мільйонерами, але жили досить непогано. Син смачно їв, одягався в хороші, фірмові речі. На його кишенькові витрати ми не скупилися, на репетиторів і секції гроші знаходилися.

В інститут він поступив без проблем, в підготовці ми йому грунтовно допомогли, та й репетитори були одні з кращих.

Ми живемо у власній «двійці». Син з дитинства жив в окремій кімнаті. Він розпоряджався нею на свій розсуд, ми ніколи не втручалися.

Приводив друзів, подруг, сам ремонтував і облаштовував на свій смак. З ремонтом, звичайно, трохи допомагав чоловік, але тільки фізично.

А тепер синові стало тісно. Він вирішив, що в його віці погано жити з мамою і татом, і почав умовляти нас, щоб ми розміняли квартиру.

Квартира у нас хороша, але на дві нормальні «одинички» можна не розраховувати після розміну. Мали б ми хоча б трикімнатну квартиру, тоді можна було б ще щось придумати ….

Чоловік відразу дав синові «поворот -розворот». Чоловік має військове загартування, і каже, що син вже в тому віці, в якому потрібно самому себе забезпечувати і почати відкладати на квартиру, а не висіти на шиї у батьків.

Син у відповідь влаштував скандал величезних масштабів, сказавши, що всі нормальні батьки забезпечують своїх дітей і купують квартири, а ми звичайні жебраки. До того ж, він не просив, щоб ми його народжували. І ми повинні були самі думати про наслідки, коли захотіли завести дитину.

Зараз ми з сином в сварці. Чоловік заспокоює мене, каже, що потрібно дати Кирилу час, і він скоро перебіситься. А я думаю над словами сина.

Може, він і має рацію …. Адже ми його батьки, і повинні дбати про нього в будь-якому віці. З іншого боку, то ми і так забезпечили його всім, чим можна.

Адже синові вже за двадцять, і він здатний сам зняти собі житло, а не тероризувати батька з матір’ю. Так ми його і не виганяємо – живи, скільки хочеш в своїй кімнаті.

Про оплату комунальних послуг, ми навіть і не згадуємо. Ми оплачуємо її без участі сина, і він сприймає це як належне. Про яку відповідальність можна вести мову …