Я був вражений, як живуть сусіди. Інколи тварини мають кращі умови. І от дружина вмовила запросити цих сусідів до нас на вечерю …
– У нас з краном щось, не допоможете?
На порозі стояла повна жінка років сорока, з негарним обличчям і в старому затертому одязі. Сказавши ці слова, вона шморгнула і втерла носа брудним рукавом. Сергій, злегка спантеличений, запитав:
– У вас чоловік є?
– А чоловік … об’ївся груш, – то чи з усмішкою, чи то зі злістю відповіла баба – слово «жінка» до неї підходило з натяжкою. – Допоможете?
Сергій озирнувся на визираючу з коридору Катю. Та, розцінивши рівень загрози як невисокий, кивнула і продовжила пилососити. Зітхнувши, хлопець пішов за сусідкою на поверх нижче.
– Ви вже вибачте, що я вас турбую, – продовжувала співати тітка. – А то у нас майже весь будинок пенсіонери, навіть звернутися ні до кого. Ось ми і прийшли.
Перше, що помітив Сергій – Не облізлі шпалери і не гола проводка, а запах. Сморід була важким, уїдливий, немов хтось на кухні варив в каструлі невипрані шкарпетки.
Вже потім, ввічливо зробивши вигляд, що він чхнув, хлопець обвів поглядом передпокій і побачив всі ці малоприємні деталі. Товстий лисий кіт щось агресивно промявкав на чужака і зник під шафою.
– Кого ти там привела? – заплітаючим язиков прокричало щось, що лежало на дивані в сусідній кімнаті.
– Кран людина подивиться, алкаш ти старий! Зовсім здурів вже … Ви вибачте нас … Ось, подивіться … – вибачаючись промовила баба і вказала на іржаву раковину.
Сергій сів навпочіпки. Причина поломки була знайдена швидко, рішення – ще швидше. Хлопець раптом згадав, як його власний батько, беручись щось лагодити по дому, кликав хлопчика дивитися і запам’ятовувати. Багато чому він, звичайно, не навчився, але дещо в пам’яті залишилося.
– Господар, інструменти є у вас або за своїми сходити? – крикнув Сергій.
З лайкою подолавши заслон у вигляді дружини, в дверях кухні з’явився огрядний неголений чоловік у безрукавці і треніках, немов зійшов з самих стереотипних карикатур на алкоголіків.
– Я говорив, сам можу зробити! – чоловік був злегка п’яний. – Один раз приліг відпочити людина, вже всяких молокососів в хату тягне!
– Що ти можеш! Тиждень уже можеш, алкоголік! Ви вибачте нас, я зараз …
З разючою для її габаритів спритністю баба шмигнула в якусь комору і дістала звідти чемоданчик з інструментами. Сергій взявся за справу, намагаючись не звертати уваги на їдкі коментарі господаря.
– Ну хто так робить! Що за молодь пішла, ні х…а не вміють! Дай сюди!
Але в той самий момент, коли мужик простягнув свою значних розмірів долоню, з крана хлинула вода. Тітка вдячно заторохтіла, намагаючись всунути в руки Сергія пом’яту купюру.
– Та не треба, спасибі … На все добре, радий був допомогти …
Тільки опинившись в під’їзді, хлопець зітхнув на повні груди. Після сусідської квартири повітря в під’їзді здавалося йому чистіше карпатського високогірного.
– Ну що там? – запитала Катя, зустрівши його.
– Та так. «У світі тварин» знаєш? Ось це воно.
Короткий переказ подій Сергій приберіг на час після вечері – не хотілося псувати апетит.
– Не уявляю, як так можна жити. Люди так не живуть, навіть свині живуть краще, – від переповнюючої його відрази хлопець навіть злегка запинався. – Але ми ж такими не будемо, правда?
Катя задумалася. Її кругле личко з забраним назад волоссям злегка засмутилося. «Надто вже серйозно вона це сприйняла», – подумав хлопець і обійняв дівчину.
– Та ну тебе, це я так …
– Слухай, а давай їх на новосілля запросимо?
Сергій подивився на дружину в надії побачити усмішку, але та говорила цілком серйозно. «Ну ось», – зажурився він.
– Ти це без жартів?
– Так. Ну ти тільки подумай, яке життя у людей. Має ж бути щось радісне хоч іноді!
– Та ну х..н з ними, живуть собі і живуть, нам-то що?
– А так? – дівчина посміхнулася і, вставши на носочки – інакше вона просто не діставала – обвила Сергія за шию і поцілувала. Багато разів фантасти вигадували секретну зброю, яка поневолювала людей – дурниця, все давно вже придумано. Хлопець зітхнув і почухав голову.
Дзинь!
Катя квапливо поставила останню тарілку.
– Ну, відкривай, – шепнула вона і злегка поправила ошатне плаття в квіточку.
Сергій подивився на неї з легким докором, мовляв, «Ну дивися, сама напросилася».
– Ой, привіт! Спасибі, що покликали!
Хлопець завмер. Замість бабки в невипраному халаті на порозі стояла акуратна жінка в старенькому, але чистому плаття і ще радянському кольє. Навіть неголений алкаш в майці якимось дивом перетворилися у відносно пристойного мужичка в сірому піджаку і брюках.
– З новосіллям! – заметушилася сусідка, вручаючи Каті якийсь пакет з-під косметики. Сусід ввічливо потиснув Сергію руку, хоча по ньому було видно, що чистий одяг пече його гірше вогню. Від нього навіть майже не пахло перегаром – настільки, наскільки це можливо для алкоголіка з десятирічним стажем.
– Так що ж ми стоїмо, ви проходіть! – покликала Катя. – У нас вже все накрите.
Сергій, не припиняючи витріщатися, пропустив гостей на кухню. Там вже і правда все було готово: що-що, а готувати Катя любила і вміла. У повітрі висіла якась легка незручність – важко пояснити, що це було: чи то сусіди соромилися чистої і доглянутої квартири, то чи господарі соромилися, що затягли їх сюди.
– Давайте їсти! – раптом перервала мовчання Катя.
– Який салатик смачний, – заспівала сусідка, накладаючи собі побільше. – А помідорку пробувала додавати?
– Ой, я спробую обов’язково. А ви готувати любите? – зраділа Катя.
– Я тобі такий рецепт розповім зараз …
Розмовляли довго і про все. Жінки (чомусь більше не хотілося розмежовувати їх на бабу і дівчину) про кулінарію, господарство, дітей. Чоловіки – про автомобілі, хокеї, а вже про політику говорили із задоволенням всі четверо. Сергій сидів, слухав і не вірив, що ось ці люди живуть в паскудній барлозі з облізлими стінами.
– Сергій, підемо, покуримо, – покликав сусід.
– Так я не курю …
– Ну все одно підемо, подихаєш повітрям.
Чоловіки вийшли на балкон, і сусід затягнувся дешевою цигаркою. На вулиці було зовсім темно, але навіть в світлі місяця було видно, що його очі – маленькі, присоромлені, як у мопса – блищать.
– Я Гальку такою щасливою піди років двадцять не бачив, – промовив він, старанно не дивлячись Сергію в очі. – Вона ж у мене по гостям не ходить, все вдома, то куховарить, то прибирає – так на все рук не вистачає, а ще я, алкаш безробітний … І чого вона ще не кинула мене?
– Валентин Павлович, ви що, – зніяковів Сергій.
– Валентин Павлович, – посміхнувся сусід. – Я вже й забув, коли мене останній раз так називали. А Катька у тебе хороша, ти бережи її.
– Хороша, – зітхнувши підтвердив хлопець. Він присів на кволу табуретку, прибрану на балкон від гріха подалі.
– У вас якщо почнеться, ну це … Як у нас з Галькою, – схлипнув сусід. – Ви постарайтеся не сваритися. Хоч ви людьми залишіться. А то сам бачиш – живемо як свині, як таргани якісь. А все оковита ця … І бачити її не можу, і без неї не можу, розумієш?
Руки тремтять, голова болить, думаєш, ну нащо тобі це треба? І все одно хлебчеш і хлебчеш як проклятий … Ти, Сергію, не пий, не пий, хлопче, худобиною не ставай …
Сусід, вже не стримуючись, плакав. За його синіми, неголенимм щоками текли рясні сльози, залишаючи доріжки на брудному, погано умитому обличчі.
– Я ж колись на заводі працював. Мене весь район поважав, приходили до дядька Валентина, кому полагодити щось, кому виточити, кому підлатати … І Галька тоді красива була, уух, не те шо зараз. Ти б бачив її тоді, Сергій. Коса до пояса, рум’яна, весела. Як ж так вийшло-то, Господи …
Хлопець зніяковіло поплескав мужика по плечу. Той схлипнув, зовсім як дитина, і утер сльози.
– Ти пробач мене, дуrня, щось я зовсім розкис. Пішли, дами нас зачекалися мабуть.
Сусідка сиділа за столом поруч з Катею. Ледве чоловіки зайшли, вона шмигнула носом і метушливо почала збиратися.
– Спасибі, що запросили! Катя, про рецепт не забудь!
– Не забуду, Галина Миколаївна!
– Ну ти хоч до побачення-то скажи, – підштовхнула сусідка чоловіка – без злості і навіть з якимось добрим докором.
– Поки, Сергій, – сусід потиснув хлопцеві руку. Двері зачинилися.
– Уявляєш, а Галина Миколаївна в театральному вчилася, – тихо сказала Катя, обійнявши чоловіка.
Сергій нічого не відповів. Тільки поцілував її – так міцно, як тільки міг.