Розлучення, вона заплакана на дивані рахує гроші, які три роки економила на всьому. А вже завтра дівчина за останні гроші полетить в Іспанію

Листопад. Я виходжу з ЗАГСУ разом зі своїм колишнім чоловіком. Уже 12 хвилин, як ми розлучені. Він щось говорить, а я думаю, встигну я на роботу або краще поїхати додому. І тут я розумію, що він говорить.

Він просить повернути обручку і попереджає, що ввечері заїде за грошима. Гроші я зберігала, як бабуся, замотавши купюри в хустинку і сховавши на антресолях.

Я не пам’ятаю на що ми збирали. На машину, або на дачу. Кільце не знімається, як у поганому фільмі, мені боляче, я кручу його навколо пальця і ​​раптом воно зісковзує, виривається з рук і скаче по асфальту і зупиняється біля його кросівка. Він його піднімає і опускає в кишеню. Я відвертаюсь.

Приїжджає разом з мамою і сестрою. Ділити спільно нажите. Відкривали шафи, витрушували ковдру з підодіяльника (постільну білизну свекруха дарувала), знімали люстру. Напевно, це найбільш принизлива сцена в моєму житті.

Билася я тільки за гроші. Навпіл. Їхній аргумент: «мій син більше заробляв». Мої аргументи ніхто не слухав. Але я була разюче стійкою. Гроші ми рахували на кухні. Мама у вітальні засовувала речі в картаті сумки.

Останню стодоларову купюру колишній чоловік простягнув мені, скоса поглядаючи на двері і підморгнув. Можливо мені здалося, але в цьому було щось змовницьке, немов йому теж незручно.

Вони пішли, а я сиділа перед купою розсипаних купюр і думала, що мені робити. У квартирі недороблений ремонт і борг за дороблений. Кредит за меблі. На роботі повна катастрофа, ось-ось днями мене звільнять.

Я сиділа на підлозі і розкладала гроші на купки. І купок виходило багато дрібних або одна велика. І одна велика мені подобалася більше, ніж багато маленьких.

Я збирала ці гроші всі три роки шлюбу. Я не купувала собі нічого. Зовсім нічого.

У мене був хороший костюм бордового кольору, але я його замовляла у кравчині ще в університеті, пара блузок, гольф. І все. У цьому костюмі я ходила на новорічний корпоратив. У ньому ж їздила на весілля до подруги. І навіть мій тато, який взагалі нічого не розуміє в таких речах, якось запитав, а тобі що, більше нема чого одягти?

Я перетягнула ковдру зі спальні на диван у вітальні, заварила чай, влила в нього koньяkу, дістала блокнот і написала три справи, які зроблю вранці:

1) Наведу порядок з волоссям.

2) Куплю новий одяг.

3) Придумаю спосіб побачити себе іншою.

У мене тоді були дві подруги. Марія і Дарина. Маша відвезла до свого перукаря, а Даша запропонувала з собою на конференцію в Іспанію. Поки днем ​​вона буде переводити доповіді енергетиків, я буду лежати біля басейну, а ввечері ми будемо гуляти. Е-ге-гей, Майорка!

Це були такі часи, коли Туреччина і Єгипет – були землею обітованою. В Іспанію їздили одиниці, ми вимовляли їхні імена пошепки і вважали небожителями. І заздрили, звичайно. І якось все само-собою склалося.

Швидко зробили закордонний паспорт, з роботи все-таки звільнили, віза теж швидко, волосся виглядає відмінно, пара нових суконь, бюджетно, але стильно.

І ось Майорка. Це вдома сіра сльота, ні роботи і незрозуміло, що робити. А там вогні, музика, бари і в кожному барі танцюють. І я танцюю.

Вітрини заманюють обіцянкою щастя і знижками, і ось в одному з провулків я бачу маленький магазин одягу, і судячи по автомобілях біля входу – це дуже дорогий маленький магазин. А у вітрині плаття. Знаєте, прийнято говорити: «і ось вона побачила сукню своєї мрії».

Я про таке плаття і не мріяла. Про таке плаття могла мріяти Бріджит Бардо, або Софі Лорен. Це плаття було за межами моєї мрії. Воно не було функціональним: відкритий ліф на кісточках, дуже вузьке в талії і широченна спідниця з тафти. Його точно не впишеш в повсякденне життя і не одягнеш з «піджачком» в офіс.

Мені в цій сукні нікуди ходити, у мене немає грошей, у мене немає роботи, але є борг за ремонт і кредит за меблі.

А потім почалася містика. Куди б я не пішла, я опинялася біля цієї вітрини. Добре, говорила я собі, подивися який універсальний піджак гірчичного кольору, і ось ця спідниця, в ній можна і на пікнік і на прогулянку з друзями, а ще ось ці штани і біла блузка – в офіс, тобі треба терміново шукати роботу. А плаття сяяло, як шоколадна цукерка серед карамельок в новорічний подарунок.

У цій сукні треба збігати з коханим від суворого батька, мчати в ночі на кабріолеті і щоб вітер забрав капелюх, летіти на приватному літаку, пити шампанське і закохатися в контрабандиста.

Я його купила. Одягла прямо в магазині. До нього мені подарували золоті балетки і браслет. Я хотіла повернутися в готель, з’їсти сендвіч, дочекатися подругу, поплакати про даремно витрачені гроші. Але зірки вирішили, що сьогодні все буде як в кіно.

Я зустріла Дашу на вулиці з її колегами, нас запросили в ресторан з видом на океан. Я познайомилася з ірландцем або шотландцем, хто їх там розбере після двох пляшок шаmпанcькoго, після третьої пляшки, я почала розуміти і ірландський, і шотландський.

Ми цілувалися, як божевільні, провели ніч на яхті, і я випадково побачила своє обличчя в відображенні скла. Воно було прекрасним.

Нам було потрібно їхати ввечері наступного дня. Я все намагалася зловити в собі нотку каяття, але ні. Всі ці купюри були варті того почуття, коли я зрозуміла, що можу бути ось такою. Я можу бути зухвалою. По справжньому зухвалою. Відкривати будь-які двері.

Я можу собі багато дозволити. Пити шаmпанcьке, коли хочу. Любити того, кого хочу. Не соромитися носити красиве. Не боятися хотіти більшого. У той же вечір Даша склала мені резюме.

Я написала цю історію в своєму ФБ і його прочитала редактор одного модного журналу і запропонувала публікацію. Я писала для них потім ще років п’ять, і вже не заради грошей, а тому що мені це подобається.

Ми вийшли з аеропорту в Дніпрі і, задзвонив телефон і мене покликали на співбесіду. І вже через три тижні я поїхала на стажування в Київ.

Пройде ще кілька років, я вийду заміж з, піду вчитися на психфак, об’їду півсвіту, в моїй шафі десятки суконь, і життя буде зовсім інше, але я ніколи не забуду двадцятип’ятилітню себе біля вітрини, підраховучу в умі на скільки кілограм гречки мені вистачить грошей, що залишилися. І я дуже рада, що тоді штовхнула ці двері.

Це все, що я хотіла сказати вам сьогодні.