Дід Матвій ніби щось знав: «Працюй у місті, але про будинок в селі не забувай. Тут і доля тебе знайде »

Ігор вперто не вірив, що Іра – його дочка. Віра, дружина, в магазині працювала. Подейкували, часто в підсобці з чужими чоловіками закривалася. Тому чоловік і не вірив, що мініатюрна Іра – його дочка. І не злюбив дитину. Тільки дідусь допомагав внучці і залишив їй у спадок будинок.

Іринку любив тільки дідусь

У дитинстві Ірочка часто хворіла. Взагалі, вона була тендітна, маленького зросту. «Ні в твоїй, ні в моїй родині таких низеньких немає», – говорив Ігор. – «А ця дитина – від горшка два вершка». Згодом нелюбов батька до доньки передалася і матері.

По-справжньому любила Іру одна душа – дід Матвій. Його будинок стояв на самому краю села, під лісом. Матвій все життя працював лісничим. І навіть коли вийшов на пенсію, ледь не щодня навідувався до лісу. Збирав ягоди, цілющі трави. А взимку підгодовував звірів.

Матвія вважали трохи дивним і навіть побоювалися. Бувало, скаже що-небудь, а воно і збудеться. Однак ходили до нього за цілющими травами і відварами.

Дружину Матвій поховав давно. Втіхою був ліс і внучка. Коли дівчинка пішла в школу, більше жила у діда, ніж удома. Матвій розповідав їй про властивості трав і коренів.

Наука Іринці давалася легко. І коли її запитували, ким хоче бути, відповідала: «Буду людей лікувати». Але мати говорила, що грошей у неї на навчання доньки немає. А дід втішав дівчинку, мовляв, він не жебрак, допоможе, в разі чого і корову можна продати.

Заповідав онучці будинок і щасливу долю

Дочка Віра рідко заглядала до батька, а тут несподівано з’явилася на порозі його будинку. Вона прийшла до батька просити грошей, коли син програвся в місті в карти. Андрія сильно побили і наказали хоч з-під землі дістати гроші.

«Коли припекло, тоді мій поріг переступила?», – строго запитав дід Матвій. – «Ти ж роки сюди носа не показувала!». І відмовив доньці допомоги: «Не збираюся я покривати Андрієві борги. Мені треба внучку вчити ».

Віра була у нестямі від люті. «Не хочу вас обох бачити, немає у мене більше ні батька, ні дочки!», – крикнула жінка і прожогом вискочила з дому. Коли Іра поступила в медучилище, мати з батьком навіть копійки не дали. Тільки Матвій і допомагав внучці. Виручала і стипендія, так як Ірина вчилася добре.

Перед закінченням навчання Матвій захворів. Передчуваючи свій близький відхід, дідусь сказав, що заповідаєонучці будинок. Він наказав Іринці шукати в місті роботу, але про будинок не забувати. Адже будинок живе, поки в ньому людський дух відчувається. Взимку потрібно грубку топити.

«Не бійся сама тут ночувати. Тут і доля тебе знайде », – зробив прогноз Матвій. – «Ти будеш щаслива, дитинко». Ймовірно, щось знав.

Збулося пророкування Матвія.

Матвія поховали восени. Іра працювала медсестрою в районній лікарні. У вихідні їздила в дідову хату. Розпалювала грубку в холоди. Дід заготовив стільки дров, що надовго вистачить. Прогноз не віщував гарної погоди. А в Іри два вихідних. Не хотіла сидіти в квартирі – знімала кімнату у літніх родичів подруги з медучилища.

Увечері приїхала в село. А вночі почалася завірюха. Вранці вітер трохи вщух, а сніг все падав і падав, дорогу замело. Стук в двері насторожив Іру. Відкрила. Перед порогом стояв незнайомий молодий чоловік.

“Доброго дня. Мені б машину відкопати. Застряг навпроти вашої хати. Є лопата? », – запитав він.

«У ганку стоїть, візьміть. Може, вам допомогти? », – відповіла дівчина. Але рослий незнайомець іронічно подивився на мініатюрну дівчину і зауважив: «Не вистачало, щоб ще і вас снігом замело».

Чоловік вправно орудував лопатою. Завів машину. Але не проїхав і декількох метрів – застряг. Знову взявся за лопату. Ірина запросила його ввійти в будинок і випити гарячого чаю. А заметіль, напевно, скоро скінчиться, і дорога відновиться, адже тут не глуха траса, чимало машин їздить.

Незнайомець, трохи подумавши, махнув рукою і пішов за Ірою в будинок.

«Не боїтеся жити одна під лісом?», – поцікавився він у дівчини. Та пояснила, що приїжджає сюди на вихідні. Працює в місті. Ось думає, як буде вибиратися. А раптом автобус не приїде? Незнайомець, який представився Стасом, запропонував свої послуги, адже йому також потрібно в райцентр. Він живе там. Ірина погодилася.

Додому після роботи Іра вирішила пройтися пішки. І тут її чекав сюрприз: несподівано поруч з собою вона побачила Стаса. «Напевно, ваш трав’яний чай має якісь чари, – пожартував він. – «Дуже захотілося вас знову побачити. А, може, і чаєм ще раз почастуєте? »

Весілля у них не було. Ірина не захотіла. Стас спочатку наполягав, а потім здався. Зате у них була щира любов. Тепер Іра знала: не тільки в книгах пишуть, що чоловіки своїх дружин на руках носять.

Коли з’явився на світ їхній первісток, в пологовому будинку дивувалися, як у цієї тендітної жінки народився такий богатир! На питання про те, як назвуть сина, Ірина відповіла: «Буде Матвієм, в честь однієї дуже хорошо людини».