Свекруха вкрала чоловіка. Так тривало поки син не намалював сім’ю: він і мама

Spread the love

На зимові канікули відправили Матвія до бабусі. Він у нас першокласник, ми з чоловіком працюємо до сьомої вечора. Залишити сина вдома одного – було страшнувато. Зазвичай Матвій після школи відвідує гуртки продовженого дня.

Раз Матвій у бабусі, то і Новий рік було вирішено зустрічати там. З Наталею Олексіївною заздалегідь все обговорили щодо столу і всього іншого.

Зустріли, відзначили, о другій годині ночі я вже посуд помила. Стали з чоловіком додому збиратися.

– Зачекайте, нам треба поговорити. У Матвія проблеми, – зупинилася нас Наталя Олексіївна.

Ми насторожилися: нормальна у нас дитина, як у всіх, в міру здібна, в міру ні. Які можуть бути проблеми?

Вона принесла малюнок, на якому були зображені я і Матвій.

– Я попросила його, щоб він намалював свою сім’ю. Ось сім’я. А де тато? – свекруха почала гру в психолога, мабуть, згадавши якусь сцену з чергової мильної опери.

– Це у Матвія треба було запитати, де тато, – зауважила я.

– Я запитала! – трагедії в голосі вистачило б не на один десяток мелодрам. – Він сказав, що тато з бабусею!

Логічно. Наталя Олексіївна овдовіла три роки тому. З тих пір мій чоловік їздить до матері майже щодня: пакети донести, в банк звозити, до лікаря провести, смуток-тугу розмовами прогнати …

Після роботи ми їдемо хто куди: я – додому, до Матвія, чоловік – до мами. Їх зустрічі з сином рідкісні, і скоріше схожі на випадковості. У сенсі, що тато випадково появляється вдома одночасно з дитиною.

Коли все це тільки почалося, чоловік від мене відмахнувся: «Мамі погано, я не можу їй відмовити!» Я постаралася зрозуміти. Ми з чоловіком навіть кликали її до нас жити, раз їй одній так погано. Але ні. Присутності тільки сина Наталії Олексіївні було цілком достатньо.

Я не хочу сказати про свекруху нічого поганого. Вона нормальна, завжди підтримає. І я її навіть розумію: залишившись без коханої людини, з якою вони прожили душа в душу кілька десятків років, їй дійсно погано. І те, що вона стала шукати присутності свого сина, так схожого на батька, – закономірно.

– І що Вас дивує? – запитала я. – Дитина майже щодня чує, що тато поїхав до своєї мами. Матвію був обіцяний спільний суботній похід на футбол – Ви телефонуєте, і тато їде до бабусі. Тато обіцяє пояснити, як вирішуються завдання з математики – пояснюю я, так як наш тато їде до Вас.

Ми з Матвієм вже перестали розраховувати на присутність нашого тата, всі розваги плануємо на двох, – я вирішила не викручуватися, а прямо висловитися:

– Ви маєте рацію, проблема, яку продемонстрував малюнок, є. Але вона не у Матвія. У цієї проблеми є інший творець. Ви.

Наталя Олексіївна задумалася. Чоловік кидав в мою сторону злісні погляди – як так я посміла щось висловити людині, що потребує підтримки?

Свекруха навіть попрощалася з нами якось зім’ято, ніби думки її були далеко.

По дорозі додому ми з чоловіком зчепилися. Він вирішив, що я не мала права щось говорити його мамі. А мені набридло так жити, і я запропонувала йому такий варіант:

– Ось і переїжджай до своєї мами. Будеш до Матвія іноді приїжджати, для нього все одно нічогісінько не зміниться!

Два дня, точніше вечора, ми не розмовляли: першого і другого у мене були зміни, а третього він поїхав на роботу. Повернувся чоловік з Матвієм, мамою і новим малюнком: мама, тато, дитина і бабуся.

Давно б так. Речі Наталії Олексіївни перевозили майже вночі.

Не те що б я дуже зраділа прийдешньому спільного проживання, але вирішила, що так всім буде краще. І Наталії Олексіївні не нудно, і Матвій під наглядом, і чоловік вечорами і вихідними будинку.

Наталія Олексіївна, переїхавши до нас, розцвіла. У нас з чоловіком з’явився час один на одного. А Матвій шалено радий присутності улюбленої бабусі. А якщо будуть проблеми – вирішимо. Все можна вирішити.

Записано зі слів Надії О.