Мені було 18, коли моя старша сестра втекла з пологового будинку, залишивши на нас з мамою свою новонароджену дочку

Мені було вісімнадцять, коли моя старша сестра втекла з пологового будинку, залишивши на нас з мамою свою новонароджену дочку. Вона мріяла не про таке життя, тому вирішила не ламати свої плани заради дитини.

Ми два роки чекали, що Таня одумається і повернеться, але даремно. Тоді мама через суд позбавила сестру батьківських прав і оформила опікунство над внучкою.

Вісімнадцять років ми жили в трьох душа в душу. Коли Яні було три, ми з мамою продали наш будинок і переїхали в інше місто, щоб злі язики не змогли розповісти їй гірку правду. Весь цей час Яна називала мене мамою.

Вона росла в оточенні любові і турботи, правда, без батька. Мій наречений, з яким ми збиралися одружитися кинув мене, коли я сказала, що Яну не залишу. Він вимагав, щоб я залишила дитину на маму, а ми своїх народили. Але чужих дітей не буває. Як він міг так сказати?

Після тих невдалих відносин я заміж так і не вийшла. У мене і чоловіків було мало, все не було на них часу.

Два роки тому моя мама померла після важкої хвороби. Вона довго хворіла і лікарі не давали жодних втішних прогнозів, тому заздалегідь оформила спадщину і написала заповіт. Свою квартиру мама заповіла мені. Таня навіть на похорон не з’явилася.

Вісімнадцять років я була Яні мамою. Я любила її і дбала про неї як про рідну. Я не вийшла заміж, не народила власних дітей, як і не побудувала кар’єру. Я все своє життя присвятила Яночці, а вона при першій же можливості покинула мене.

Одного разу на порозі нашого дому з’явилася моя старша сестра. Вона задарувала Яну подарунками і розповіла їй багато брехні про мене. Вона говорила, що я забороняла їй бачитися з дочкою. А зараз, коли Яна вже доросла і сама може вибирати, рідна мати приїхала за нею.

Звичайно, Яна повелася на всі ці дорогі подарунки і обіцянки про безтурботне заможне життя. Вона швидко склала свої речі і поїхала з Танею. Я залишилася в квартирі одна.

Здавалося, що в той день я втратила сенс життя. Я не спала, не їла, не ходила на роботу. Я не знала, який сьогодні день і яке число. Я ніяк не могла зрозуміти, як Яна могла так зі мною вчинити.

На роботі у нас як раз директора нового поставили. Молодий, симпатичний, веселий. І саме він знову повернув мене до життя. Він якось жартома сказав, що звільнить мене, якщо я не погоджуся піти з ним на побачення. Я погодилася. Через три тижні ми вже жили разом, а через два місяці я дізналася, що вагітна.

Я була шокована, коли дізналася. Я раділа і сумувала одночасно. З одного боку, у мене нарешті буде своя дитина, якої у мене ніхто і ніколи не відніме. Але з іншого боку, я боялася народжувати, адже мені вже сорок і не знала, як на цю новину відреагує Сергій.

Увечері я у всьому зізналася коханому і він мене підтримав, що народжувати точно потрібно. За кілька тижнів Сергій мені зізнався в любові і ми одружилися.

Віри в те, що все буде добре додав і гінеколог з жіночої консультації, який сказав, що нічого страшного в моєму віці немає і що здорових дітей народжують і жінки старші мене.

Через кілька днів ми якраз збиралися на планове УЗД, коли в двері постукали. Я відкрила і побачила на порозі свою сестру,

Яну і ще якогось хлопчика. З’ясувалося, що це син Тані, якого вона народила від багатія. Хлопчику потрібна операція з пересадки нирки і Таня думала, що Яна стане донором.

Однак, її нирки не підійшли, а потім взагалі з’ясувалося, що 13-річний Денис не є сином того заможного пана.

Чоловік, який 13 років виховував чужу дитину поступив благородно. Він сам знайшов донора і оплатив операцію, а потім вигнав Таню з дітьми на вулицю. За шлюбним контрактом, Тані не дісталося нічого.

І ось тепер вона прийшла знову до мене і просить, щоб я їй віддала половину квартири мами. Я звичайно за квартиру тримаюся, але після того, що зробила моя сестра, по-іншому вчинити не можу. Я виставила їх за двері. Тепер це їхні проблеми і нехай вчаться самостійно їх вирішувати.