Захотіла перевірити, чи дійсно вуличні жебраки витрачають всі гроші на випивку, і дала одному велику купюру

Spread the love

У нашому містечку повелося, що всі жебраки труться на тих перехрестях міста, де є хоч один ларьок або магазинчик. Всі новенькі згодом приходять туди.

А ось випадкові, недосвідчені топчуться біля продуктових магазинів. У містечку вважають: тим, з перехресть, грошей краще не давати, на місці ж і проп’ють.

А ось від продуктових магазинів, де ходять пристойні сімейні люди і заможні покупці, жебраків ганяють. Тому дивно було запримітити дідуся біля того, куди ми ходимо по хліб. Він просив хоч копієчку. І я зрозуміла, чому за весь день його не чіпала міліція.

Від дідуся не пахло перегаром.

Якийсь він акуратний був, пошарпаний – але чистий. Все на місці.

Ґудзики застебнуті, дірки неакуратно зашиті.

І я подумала, дам я йому 500 гривень, може, підтримають його у важкий час.

Дідусь подякував щиро так, по-людськи.

Зайшов зі мною в магазин.

Я заглянула в кошик, в ньому лежали булка хліба, пакет кефіру і локшина. Гроші, що залишилися дідусь акуратно склав в пошарпаний гаманець, сховав у внутрішню кишеню. Вийшов, побрів кудись, на ганку він більше не топтався.

А я попрямувала за ним, цікаво було, до ларька він йде чи ні.

Виявилося, ні. Стереотипи це, про пляшку.

Дідусь відправився в сторону нашої місцевої річечки, де міст і розвалений старий сарайчик, ще від будівельників залишився, що ремонт робили. Ось в ньому дідусь і зник. Я постояла, побачила: віконця засвітилися, дідусь явно грубку затопив. Ближче підходити побоялася.

Розповіла вдома чоловікові, він вилаявся, що поперлася за дідом, але заспокоївся, коли я пояснила: з доріжки не сходила.

Через пару днів ми пішли за продуктами разом, одну сумку купили собі додому, в другу склали те, що може знадобитися людині у важкій ситуації: рибні консерви, згущене молоко. Накидали кілька пачок заварки, сухофруктів, крупу на кшталт гречки, дещо для особистої гігієни.

Вийшли і протягнули дідусеві пакет.

Він зніяковів, впізнав мене.

Ми запевнили: нічого поганого не хочемо, просто не схожий він на місцевих маргіналів. Може, допомога потрібна?

Дідусь зітхнув, соромно було. Але зізнався: будинок у нього внук віджав. Заморочив голову – і переоформив. Продав.

Можна по судах повоювати, але йому і жити ніде, і адвокатам нічим платити. А головне, не хоче він з онуком судитись не хоче і покупці нові ні в чому не винні.

Поки ось живе в старому сараї, написав старим друзям, може хто запросить пожити. Головне, до зими б, а то можна і замерзнути.

Ми написали пост в соцмережах, і проблема вирішилася, як за помахом чарівної палички. Завдяки пристойній пенсії вдалося влаштувати дідуся в дуже непоганий будинок престарілих в глибинці, маленький зовсім, де кожен на увазі . А поки він сидів у теплі, знайшлася можливість і будинок повернути.

Правда, дід і не хотів більшого. Тепер у нього і компанія є в будинку для літніх людей, і догляд. А поки ми з чоловіком постійно його відвідуємо, ніхто його там образити не посміє.