Дід поїхав в санаторій і надіслав телеграму – «Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити». Бабуся не повірила своєму щастю
Бабуся Ніна Миколаївна, залишилася в її пам’яті доброю, ласкавою і розуміючою бабусею. Діда вона пам’ятала смутно, обривки дитячих спогадів зберегли тільки різкий і неприємний запах самокрутки, поту і грубий, владний тон голосу. Бабуся говорила про нього дуже погано, і бив він її, і ображав за просто так майже кожен день.
Працював дід на залізниці, кожен день разом з напарником вони обходили кілька кілометрів залізничних шляхів, виявляючи несправності, виправляючи їх на місці, якщо це було можливо, а якщо немає, то повідомляли ремонтній бригаді, де саме знаходиться несправність.
Робота була важка тим, що потрібно було ходити затемна в будь-яку погоду, що сильно позначалося на здоров’ї. В ті часи держава безкоштовно надавало путівки в лікарні і санаторії, дідові теж кілька разів пропонували, але він кожного разу відмовлявся.
Взимку у нього сильно захворіло травмоване коліно, лікар виписав лікування і настійно рекомендував поїхати в санаторій, підлікуватися. Дід лікарів трохи боявся, тому поїхав покірно, прихопивши зібрану бабусею об’ємну коричневу валізу з пластмасовою, чорною ручкою.
Бабуся була рада – три тижні свободи від чоловічка! Вона насмажила велику миску насіння, вийшла на вулицю і пригощала всіх сусідок, ділячись своєю радістю. Три тижні без смердючого диму, докорів, стусанів і вилитого в помийну яму супу, за те, що кропу в ньому занадто багато або мало.
Через два тижні поштарка принесла Ніні Миколаївні телеграму, яка свідчила: «Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити». Бабуся прочитала кілька разів цю фразу, не вірячи своїм очам, потім гепнулася на коліна і голосно сказала: «Господи, та за що ж ти послав мені це щастя !?»
Радості її не було меж. Насамперед вона зібрала всі дідові сорочки і штани, які їй доводилося прасувати кожен день. Зверху вона поклала все його документи і витягла зібрані вузлики і валізи в сарай – щоб навіть духу діда в хаті не було.
Коли закінчилася дідова відпустка, він з’явився в будинку, владнав усі справи на роботі, виписався з дому і пішов назавжди, забравши речі і ощадну книжку, не удостоївши бабусю поясненнями. Втім, вона їх і не вимагала, боялася, що той передумає і залишиться.
Разом з дочкою у вихідний вони вирушили купувати шпалери, дід шпалери клеїти не дозволяв, і в будинку були тільки білені побілкою стіни. Разом з шпалерами купили і тканину для фіранок, бабуся дістала швейну машинку і, наспівуючи, шила довгі фіранки, про які вона давно мріяла, та дід не дозволяв вішати, вважаючи за краще короткі фіранки на мотузці, що закривають лише частину вікна. Бабуся терпіти їх не могла і називала «онучі».
Мотикою в городі вона порубала молодий самосад, а на його місці посадила молоді вусики полуниці. Також безжально була викорчувана майже вся колюча малина, дід визнавав тільки цю ягоду, їв і свіжу і у вигляді варення, а вишню, сливу і полуницю не любив і садити не давав.
У будинку бабуся викинула всі старі, пощерблені тарілки і дістала сервіз, який їй подарували на роботі, щоб користуватися ним кожен день.
Була викинута товста, біла клейонка зі столу, на якій давним давно зник малюнок, настільки вона була стара. Газовий пальник нарешті вимкнули, адже бабуся більше не економила сірники, а до того моменту він кілька років горіла блакитним вогником на плиті, не виключаючи ні на хвилину.
Біля раковини тепер лежало ароматне суничне мило, дід забороняв мити руки з милом, говорив що можна і просто обполоснути їх водою, а з милом треба митися в лазні, раз в тиждень.
Бабуся розцвіла, у неї навіть зморшки розглядалися. У будинку стали з’являтися гості, заходили сусідки, радилися з городнім справах. Бабуся і сама із задоволенням ходила в гості, пригощала сусідів рум’яними пирогами з лісовими грибами.
У неї навіть волосся від коренів стало відростати темне, немов бабуся помолодшала на десяток років. Сваталися до неї, звичайно, самотні чоловіки, але тут вона була непохитна, від пропозицій спільного життя категорично відмовлялася, і прожила до кінця своїх днів в оточенні дітей і онуків.