Зараз мені майже 30 років. І за цей час я на своєму досвіді переконалася, що справжньої дружби між чоловіком і жінкою не буває і бути не може

Spread the love

Перший раз я “дружила” з чоловіком після закінчення університету.

У мене з колишнім однокурсником склалися дружні відносини. В університеті ми постійно допомагали один одному, підстраховували на лекціях. Ніяких натяків. Ми по-дружньому підколювали один одного, виручали в складних ситуаціях і давали поради.

І якось, під час святкування у мене дня народження хлопець злегка перебрав і почав приставати до мене, клявся в любові, говорив, що жити без мене не може і не хоче. А на наступний день, коли протверезів, то не пам’ятав того, що сказав. А може вдавав, що не пам’ятав. Але після того випадку на дні народження ми стали спілкуватися все менше і менше, а потім і зовсім перестали.

Друга така “дружба” трапилася нещодавно. Познайомилась з колегою на роботі. Ми почали спілкуватися з ним без всякого підтексту.

Невелике зауваження з приводу чоловіка: у нього є дружина і троє дітей. Але недавно він почав натякати, що я йому подобаюся, говорив компліменти … І тут я зрозуміла, що це не просто дружба, а щось інше. У цьому випадку відносини згорнула вже я. По-перше, до нього я не відчувала жодних почуттів, а, по-друге, у нього все ж сім’я … Руйнувати шлюб і забирати чоловіка з родини я не хотіла. Розумію, що він перший почав, але все ж … На чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Сьогодні він від однієї пішов (і діти не завадили), а завтра також від мене піде.