Чим довше я живу одна, тим сильніше розумію, що даремно розлучилася, та так погано вчинила з чоловіком

Spread the love

Я дуже рано вийшла заміж. Ще на другому курсі університету зіграли весілля з першим чоловіком у своєму житті, з яким зустрічалася. Інших у мене не було. Перший – і відразу під вінець. Він був старший за мене на 9 років.

Весь такий позитивний і чарівний. Батьки трохи пручалися, але відступили, коли я доводила, що люблю його і хочу заміж.

Але сімейне життя – це сімейне життя зі своїми плюсами та, природно, мінусами. Я не могла зависати з подругами ночами безперервно, не могла піти з ними розважатися, не ходила на вечірки, адже у мене … чоловік. А він був дуже ревнивим. Та й мужика після роботи нагодувати треба. Ще навчання … Я ледве встигала все робити.

Після закінчення університету я розлучилася з ним. Пішла відзначати з однокурсниками в кафе отримання диплома, а чоловік весь наступний день жалівся, що я поступила погано. Що було не так? Я ж не зраджувала, по хлопцях не ходила. Сиділи в кафе, веселилися …

Минуло вже понад п’ять років з того моменту. Заміж так і не вийшла. А ось мій колишній встиг завести нову сім’ю. Одружився з дівчиною у якої була дитина.

І щось так гидко на душі стало … Чим довше я живу одна, тим сильніше розумію, що даремно розлучилася, що даремно так поводилась з чоловіком. Можливо, потрібно було дійсно бути спокійнішою і терпимішою до чоловіка. Все ж ми любили один одного. Хоча я і досі його якоюсь мірою люблю. Нерозумно? Може бути, але зате чесно.