Історія цієї собаки надихнула на створення двох кінокартин. Вівчарка роками чекала господаря в аеропорту, а потім полетіла в Київ

Цій історії майже півстоліття. У 1974-му у Внуковському аеропорту, господар Альми не зміг умовити персонал взяти собаку на борт без довідки. Через ушкодження очtq східно-європейська вівчарка не пройшла ветконтроль.

Власник піднявся на борт останнім, а перед цим зняв нашийник і довго прощався з улюбленицею. Могутній лайнер ІЛ-18 забрав людини на північ. Собака довго бігла по злітній смузі, намагаючись його наздогнати. Вона не змирилася з втратою,  не пішла з аеропорту. Ні люди, які намагалися її зловити, ні місцева собача зграя, що рвала прибулицю, не змусили Альму покинути свій пост. Поступово до неї звикли. Портова служба стала підгодовувати і оберігати вівчарку.

Та як і раніше не довіряла людям, зриваючись при найменшій небезпеці і все також проводжала кожен літак. Так тривало два роки поки  собаку, що біжить за літак не побачив з кабіни пілот Іла. В’ячеслав Валенте зв’язався з диспетчером, з проханням прибрати собаку з взлетка, з метою її безпеки.

Йому пояснили, що це марно, Альма шукає господаря і в руки не йде. Потім льотчик часто бачив вівчарку, що з надією зустрічала  кожен раз Іла.

В’ячеслав Олександрович пройшов війну, був в’язнем Дахау і таборів – він знав що, таке горе і бачив його в собачих очах. Він відправився до редакції «Комсомольської правди» і попросив написати, що Альма досі чекає. Що кожен командир візьме її на борт, аби знайшовся господар.

Після статті Юрія Роста, в долі вівчарки захотіли взяти участь тисячі людей з усього СРСР. А в Норильську пілота спіткав анонімний лист. Його автор, той самий власник вівчарки, не вважав себе вправі бути господарем і побоювався засудження своєї зради.

І все-таки вірною Альмі судилося зустріти настільки ж віддану і самовіддану дружбу. Віра Котляревска, нащадок українського класика, залишила роботу в Києві і кілька тижнів провела у Внуково. Вона терпляче і дбайливо приручала вівчарку, проводила з нею весь свій час. Знаючи, що з доброї волі Альма не покине свій пост, їй дали снодійне. У новій обстановці, собака спершу металася. Але тут її чекали, їй були раді.

Люди намагалися говорити м’яко і неголосно, а двері завжди були відкриті, щоб Альма не відчувала себе полонянкою. Жінка зрозуміла, що собака прийняла сім’ю, коли побачила, як ніжно вона торкалася її сплячою дочки. Незабаром вівчарка сама стала мамою і більше не порвалася покинути «своїх» людей.

Ця історія надихнула творців двох кінострічок. «На прив’язі біля злітної смуги» вийшла в далекому 1988-му, а в березні цього року відбулася прем’єра кінокартини «Пальма».