Він стояв, дивився на мій вже немаленький живіт. А потім сказав, що діти в його плани не входили

Spread the love

Я вчилася на третьому курсі інституту. Я відвідувала різні форуми, щоб мене помітили. На одному з таких зібрань, мені пощастило зустріти хлопця. Між нами промайнула іскра, ми почали зустрічатися. Міша запропонував зняти окрему квартиру. Я не була проти, бо вдома було жити нестерпно.

Мій батько давно нас кинув, мама вийшла заміж вдруге. Вітчим був непоганою людиною, але все моє дитинство він тільки й робив, що контролював мене. Що б я не робила, куди б не пішла, Леонід постійно телефонував. А коли приходила додому, то слухала довгі і нудні догани.

Я плакала, психувала, а мама мовчала. Вона приходила до мене перед сном, говорила, що це він робить не зі зла. Що, коли я виросту, то зрозумію це, але я їй не вірила.

З Михайлом ми жили дуже добре. Кожен день був святом, здавалося, що так буде завжди. Але сталося велике горе – моя мама пoмepлa. Я не знала, куди подіти себе від горя. Мені було так погано, що ніхто навіть уявити не міг. Після похорону вітчим просто поїхав за місто, на нашу дачу, і там почав пити. Йому вже не було діла до мене.

У цей момент мене сильно підтримав Михайло, він сказав, щоб я сідала за свій проект. Тим більше ним зацікавилися великі люди. А також Міша запропонував свою допомогу, що потрібно буде, то він готовий був зробити.

Я з головою поринула в роботу, більше ні про що думати не могла, Міша завжди був поруч. Проект просувався дуже швидко, тому що я доклала чимало зусиль. У якийсь момент я відчула запаморочення і нудоту. Подумала, що давно не їла і мало спала. Але на наступний день мені стало ще гірше. Вирішила купити тест на вагітність і перевірити.

Тест підтвердив, що я вагітна, я зраділа, але не знала, як повідомити це Міші. Я не знала, як він сприйме цю новину, адже про дітей ми ніколи не говорили. Я зволікала місяць, а потім вирішила розповісти.

Коли в один з вечорів Міша прийшов додому, я йому подала подарункову коробочку. Коли він її відкрив, там лежав тест з двома смужками. Хлопець спочатку не міг зрозуміти, що це. Але я йому все пояснила.

Міша сів на стілець, він дивився в підлогу, сказав, що йому потрібно все обдумати, і пішов. Я просто стояла і кліпала очима. Ми не бачилися близько місяця. За цей час у мене з’явилося стільки сил, я закінчила свій проект. Записалася на черговий форум, щоб показати своє дітище.

Як не дивно на форумі я зустріла Мішу, там він подавав запит на патент. А запатентувати він хотів саме той продукт, який розробила я в своєму проекті, адже у нього були всі напрацювання. І йому схвалили його заявку.

Після закінчення форуму, ми зустрілися в холі, я хотіла поговорити з Мішею. Він стояв, дивився на мій вже немаленький живіт. А потім сказав, що в моїй вагітності винна я сама. Додав, що діти в його плани не входили. А що проект вкрав, то не потрібно бути такою довірливою і розповідати всім навколо про свої плани. Розвернувся і пішов.

Я зрозуміла, що на цьому наша історія закінчилася, а я адже думала, що наша любов – це назавжди.

Йти мені було нікуди, квартиру знімати, потрібні гроші, а їх не так багато. Тому я повернулася в рідну домівку. Там нікого не було, вітчим далі заливався на дачі. Через кілька днів він повернувся. Як завжди п’яний, і з порога почав кричати. Просив жерти, говорив, що брудно. А я сиділа і плакала.

На кухні накрила стіл, покликала Леоніда. Коли він прийшов, то продовжував бурчати, потім подивився на мене, побачив, що по моїх щоках течуть сльози. Він якось швидко протверезів, запитав, що у мене сталося. Я заплакала ще сильніше, не знаю чому, але все розповіла. А він більше не бурчав, просто мовчав і гладив мене по голові.

Вранці побачила, що Леонід вже не спить, стоїть біля вікна на кухні. Після ванни, я тихенько зайшла на кухню, побачила, що на підвіконні лежить фотографія, на якій ми втрьох – він, мама і я. Я зрозуміла, що він дійсно любив нас з мамою.

Коли я захотіла жити одна, Леонід не став заважати, зараз мені потрібна допомога – і він поруч. Ще подумала, як йому було важко, адже він залишився зовсім один. Мене підтримував Міша, а його ніхто.

Леонід повернувся до мене, обійняв, сказав, щоб я його пробачила за все. Додав, що він у всьому мені допоможе, разом буде легше підняти дитину на ноги. Я посміхалася і плакала.

Зараз згадую слова мами, про те, що Леонід хороша людина, що з віком я це зрозумію. Дивлюся, як дідусь катає коляску по двору і розчулююся. Адже мама була в усьому права, цей чоловік дійсно бажав мені тільки хорошого. Леонід дуже мені допомагає у вихованні доньки. Поки я живу разом з ним, і знаю, що у мене ще все попереду.