Віра жила з чоловіком, як сусіди. Порада незнайомої дівчини спонукала її відправити чоловікові смс

Spread the love

Віра з Геннадієм довгий час були в шлюбі. І такий тривалий період відносин вніс свої корективи. Вони жили, як сусіди. Жінку це не влаштовувало. Вона хотіла емоцій, проявів любові. Адже людині без них не жити.квіточка

Віра йшла на роботу з самого ранку, в темряві, і думала. Не звернула увагу на самотнього перехожого, який так налякав її. Чоловік запитав у неї, котра година, звернувшись при цьому до неї “Квіточка”. “Десять хвилин на восьму”, – сказала вона, глянувши на годинник, і продовжила свій шлях. Квіточка … Віра задумалася. Вона й не пам’ятає, коли до неї хтось так звертався.

Віра працювала в дитячому садку вихователькою. Малюків і роботу обожнювала найбільше в світі. З ними вона була щаслива. Її огортали любов і щирість. Жінка ховала свою душевну самотність …

Була Віра красунею. Як і всі жінки в її роду. Всі русяві, блакитноокі, стрункі. А як співали! Не одному хлопцю їх голос серце розбив. Доброю доля була і у мами, і у бабусі.

Але ось Вірі не пощастило в особистому житті.Знайшла собі хлопця в місті, де навчалася в училищі, проживали вони в окремо від батьків Генадія, проте часто сварилися. І де тільки моду Віра подібну взяла – тільки щось не по її, то вже й не говорить з чоловіком.

Спершу мовчання пару діб тривало, але потім і до місяця досягало. Вперті обидвоє. Ніхто першим не заговорить. Як німі ходять по будинку, як сторонні люди або недруги закляті. Спершу дочка посередником була. Але ось коли вона підросла і вийшла заміж, то вже не було кому їх примиряти.

Ось і на цьому тижні у них в будинку було спокійно. Кожен жив сам по собі. Чоловік, який працював у банку, приходив з роботи, укладався на диван і дивився телевізор аж до тих пір, поки і не засинав. Трапезував він десь в ресторані, але вдома іноді в вечірній час їв молоко з булочками, які для себе купував.

Віра теж не вечеряла. Хіба що фрукт якийсь з’їдала перед сном. Хліба в хаті не було, практично нічого вона не готувала. Кухня блищала акуратністю, морозильник відпочивав.

Такий порядок її влаштовував. Зараз вона мала менше побутових справ, додому вже після роботи не поспішала. Ось тільки на душі було огидно. Десь, в глибині, вона відчувала, що ще любить свого чоловіка, проте це її дратувало.

А зараз це чуже «Квіточка» весь день в вухах стояло. Жінка мріяла, щоб так її називав чоловік. Вона хотіла отримати від нього в подарунок хоч маленький букетик. Сиділа і згадувала, як любила колись чоловіка, просто марила від любові до нього. А тепер є щось невидиме, що розділяє їх.

Ледве допрацювала до кінця зміни, вірніше двох змін, тому що взяла собі підробіток в ясельках. Дітлахи півторарічні просто чудові, але настрій не поліпшувався. Батько одного з малюків запропонував жінці підвезти її, щоб вона не йшла сама темним і холодним вечором.

“Ось тут біля церкви станьте”, – сказала, подякувавши. У храмі горіло світло. Віра вирішила зайти помолитися, в надії, що стане легше на душі.

Акуратно ступаючи по снігу, жінка увійшла на територію церкви. Перед нею йшли дівчата, які щось обговорювали. Віра мимоволі прислухалася до їхньої розмови.

“Смс прийшли йому, що любиш його шалено”, – почула жінка.

Віру як струмом вдарило. Рука потягнулася до мобільного. Ввела номер Геннадія і відіслала йому: “Я тебе люблю”. Пішла в храм і почала молитися.

“Навіщо я це зробила? Хто мене просив? – страждала жінка. – Навіщо мені на старості років такі проблеми?” Вона ледь переставляла ноги, щоб дійти додому.

Розуміла, що зараз буде осоромлена і знищена. І раптом почула ледь чутно музику. Пахло мандаринами і щастям. Горіли свічки.

“Я бігав, ні, я літав на крилах, як божевільний, коли прочитав смс, – говорив Гена, цілуючи Віру. – Я не вірю своїм вухам, рідна, кохана моя. Я так люблю тебе, просто шалено.”