На зустріч однокласників вдягнула найкраще плаття, зробила укладку. А мене ніхто не замітив
Я була звичайною дівчинкою з провінції. Як і і більшість дівчаток мріяла поїхати до столиці, вийти заміж за принца і жити в комфортабельних апартаментах з видом на Дніпро. Однак, склалося не зовсім так, як хотілося …
Я поступила в один з кращих вузів в столиці. Навчалася добре, йшла на червоний диплом. На п’ятому курсі почала зустрічатися з хлопчиком, він був місцевим. Але зрозуміла, що він – зовсім не моє … А як жити з нелюбимою людиною?! Я трохи погорювала, потім розірвала відносини і вирушила назад до рідного селища.
З червоним дипломом я без проблем влаштувалася бухгалтером на цукровий завод. Справи йшли повільно, але впевнено. Через рік я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Васею. Він теж працював на тому ж заводі тільки на посаді інженера.
Розписалися скромно і без будь-яких гучних гулянок. Практично відразу ж я пішла в декрет і народила сина. Потім у нас з’явилася донька. Все йшло своєю чергою. Василь старався з усіх сил, щоб ми ні в чому не відмовляли собі. Часом бувало дуже складно …
Раптом мені подзвонила однокласниця Віра. Виявилося, що в цьому році десять років з дня закінчення школи. Готувалася грандіозна зустріч однокласників. Я щиро зраділа. Так хотілося побачити рідних людей і вирватися з безодні декрету.
Я одягла на себе найкращі речі, взяла фото дітей, навіть зайшла в перукарню зробити укладку. Я відчувала себе чудово, поки не переступила поріг класу. Там зібралися «вершки суспільства» з нарощеними віями, cicяндpaми четвертого розміру і дорогими шубами.
Більшість колишніх однокласників приїхали на крутих іномарках. Я постояла в сторонці, а потім підсіла до своєї колишньої сусідки по парті. З нею ми тільки і поспілкувалися. Але через кілька годин вона поспішила додому до діток. Решта однокласників мене навіть не помітили.
Це не дивно. Я дуже програшно виглядала в своїй простенькій сукні в порівнянні з розфуфиреними столичними модницями. Мені було дуже прикро, але нічого не поробиш …
Але протягом наступних років в нашій родині нагрянули незвичайні зміни. Василя підвищили по службі, а наш цукровий завод викупили італійці. Дуже скоро на Васю звернули увагу, і він почав реалізовувати свої проекти закордон. На роботу я так і не вийшла. Вклалася в приватний дитячий садок, який відкрила з подругою, і почала навчати малюків.
Справи нашої сім’ї пішли в гору. Тепер ми могли дозволити собі і відпустку в теплих країнах, і одяг з бутиків, і додаткову нерухомість. Я навіть трохи зраділа, коли знову отримала дзвінок від Віри …
До зустрічі випускників я готувалася дуже старанно. Купила сукню в Парижі, доповнила дорогими італійськими туфлями, покликала візажиста додому і освіжила стрижку. Доповнила свій образ легкими полуничними духами і, стрибнувши в свою “іномарку”, помчала до рідної школи.
Я відразу ж підійшла до компанії тих, хто «багатший». Хлопці тріщали без угаву про абсолютно далеких від мене речах. Я постояла з ними хвилин двадцять і тихесенько пересіла до простіших людей. Там мене щиро раді були бачити. Розпитували про те, як я всього добилася. Розповідали і свої історії …
Я вийшла в туалет і почула, як мене обговорюють наші «верхи суспільства».
– І що це Марина хоче з себе показати. Як була простачкою, так і залишилася! Купила сукню поношену, та туфлі на розпродажі. Мабуть це ше й в Туреччині шили. Ха-ха-ха Краще б навіть не намагалася справити враження! Все одно видно за версту, хто вона насправді. Пам’ятайте, якою вона прийшла в минулий раз …
Мені стало дуже прикро. Я мужньо висиділа весь вечір і вирушила додому пішки. Біля самого під’їзду я зламала каблук. Від розчарування і образи я просто розридалася. Прийшла додому вся в сльозах.
– Ти чого? – здивувався чоловік, коли дізнався справжню причину моїх сліз. – Хочеш, я тебе завтра на Мальдіви відвезу!
– Та при чому тут Мальдіви … – схлипнула я, а потім подивилася в очі свого Васі і раптом чітко зрозуміла, що все, що відбувається – дрібниці життя. Яка взагалі різниця, що думають про мене оточуючі.
Головне, щоб мені було комфортно! У мене люблячий чоловік, чудові діти і улюблена справа, а доводити кому-небудь, що я чогось варта – це вже нижче моєї гідності. Після цього усвідомлення жити стало набагато легше!