Свекруха вирішила виплачувати аліменти з власної пенсії, але це вже, як на мене, занадто

Spread the love

Свекруха завжди готова була на все, лише б наша сім’я благополучно жила день за днем.

Той момент, який називають точкою неповернення, я пам’ятаю до дрібниць. Я дивилася на чоловіка, а він на себе. У дзеркало.  Звичайний наше стан. Я на нього, він на себе. Я для нього, він для себе. І ось він намилувався, боковим зором помітив мене, звернув увагу. сказав:

– Піду я, напевно …

– Іди …

Ось так і закінчилося все. Говорили, ніби про побутові справи, але обидвоє розуміли, що все. Ми з дітьми тепер тут. Їх тато, мій чоловік, пішов. До інших дітей. До іншої дружини. До іншої мами.

Познайомилися ми студентами, студентами і одружилися. Не відкладали, не влаштовували сожительств. Прожили разом рік, дізналися: буде дитина. Народився. Здоровенький міцний Льошка.

В академку ми пішли обидвоє, відразу ж. Розібралися з роботою, зняли житло.

Я хотіла стати ідеальною дружиною, і стала. Все робила для моїх улюблених, для затишку і порядку в будинку, для благополучних добрих відносин. Чоловік намагався нас забезпечити, але з роботою йому не щастило. Ми моталися з квартири на квартиру, в гонитві за місцем заробітку. Так шість років і пролетіли.

Я не хотіла бути чоловікові тягарем, хапалася за будь-які підробки, знала: пташка по зернятку клює.

А потім – нова вагітність. Я розуміла, що навчання відкладається надовго, що переїзди вже як кістка в горлі.

Старшому  треба було йти в школу, а тут ще й немовля на підході. Ми порадилися і вирішили повернутися зі столиці в рідне містечко. Перший місяць до свекрухи, а там визначимося з заробітком, знімемо житло.

Свекруха теж не в захваті була, їй доводилося не просто. Вона встигла розлучитися зі свекром, квартиру вони розміняли на дві одинички. Свекор зайнявся бізнесом, вклав все, що отримав.

І ось в однокімнатку ми і нагрянули: двоє дітей, двоє молодих людей. Не стара ще доросла жінка мала це терпіти.

Чоловік йшов з самого ранку на пошуки роботи, на пошуки зйомного житла. Пропадав весь день, повертався злющий. Відвертався, огризався. Знати б мені тоді, що він проводить час з іншою родиною, для нього тягар і я, і наші діти. І перед матір’ю ніяково. Але він проводив цілі дні в теплому затишному гніздечку. Чужому.

І, немов того мало було, свекор втратив всі гроші, вкладені в бізнес, а це півквартири. Жити йому було ніде, але й не чужий. Колишній чоловік свекрухи. Батько чоловіка. Дідусь моїх дітей.

Звичайно, його прийняли назад. І ось нас вже шестеро в однокімнатній квартирі.

Двоє літніх людей, двоє активних діток, садка немає. Ми навіть за стіл разом не могли сісти, я вже не кажу про черги в туалет.

Чоловікові я нагадувала: потрібно переїжджати. Це неприродно, в такій тісноті. Можна мобілізуватися у важкий період. Але наш переїзд затягнувся. Я боялася: зіпсуємо стосунки, від роздратування ми вже почали сваритися. Він зняв квартиру, оплатив на місяць. Ми переїхали. І до кінця місяця він і сказав:

– Піду …

Свекруха була ошелешена, викинути дружину і власних дітей, як сміття. Вона вмовляла його, але він говорив:

– У мене любов …

Свекруха переконувала: любов ця розчиниться, як не було. А мені було не до його любові, потрібно було виживати. Чоловік сам подав заяву, я погодилася на все, лише б не затягувати. Аліментів отримати не вийшло, на роботу він так і не влаштувався.

Зате почала заглядати свекруха, приносила гроші, говорила, аліменти. Неофіційна зарплата, так передають. Як виявилося, віддавала частину пенсії.

Я чекала, коли молодшого візьмуть в садок, рвалася на роботу. А тим часом підробляла двірником. Будь-яка робота – не ганьба. Соромитися потрібно було чоловікові.

Навіть копійки нам були дорогі. Навіть монетки, що піднімала з-під мітли. Встигала і репетитором підробляти. Демпінгувала, аби клієнти були, збирала кожну копійку.

Дружила з сусідками, ті підкидали то банку огірків, то яблучок з дачі. Вдячна була до сліз.

Як тільки сина взяли в садок, влаштувалася туди ж нянею. Загалом, хапалася за все. А чоловік навіть не цікавився, як діти.

Свекруха у нас постійно, я і не думала, що від неї така підтримка буде. Я вже знову заміжня, але вона постійно з’являється, стала частиною нашої сім’ї. Я так і не розумію, як у такої жінки міг народитися такий безладний син?