У 1997 році ця жінка народила 7 дітей. Як живуть зараз перші в світі семерятка?
У сім’ї Боббі і Кенні Маккогі вже була одна дитина, але для повного щастя їм не вистачало ще одного малюка. За станом здоров’я у Кенні довгий час не виходило завагітніти, і подружжя зважилося на процедуру ЕКО.
Жінці було підсаджено 7 ембріонів, так робили всім, адже за фактом, як правило приживається тільки один. Але сталося непередбачене, всі ембріончики вижили.
У 1997 році народилися всі семеро діток. Це було справжнім дивом. Всі малюки при народженні важили близько півтора кілограма, на жаль у двох діагностували ДЦП, але незабаром після декількох операцій дітки змогли стати на ноги і ходити.
Цей випадок сколихнув всі ЗМІ, про цю сім’ю стали писати газети і знімати передачі. Але в сім’ї почалися труднощі. Грошей катастрофічно не вистачало …
Маккогі стали всі допомагати: хто міг – фінансово, дехто надсилав речі та іграшки. Навіть тодішній президент Америки не залишився в стороні.
Незабаром цій багатодітній родині подарували великий будинок, а також вони були забезпечені безкоштовним харчуванням. Багато університетів вже чекали дітей у себе на навчання, після того, як вони закінчать школу.
Минуло вже 23 роки. Можна побачити як виглядають семеряшки на даний момент.
Це Наталі, дівчина хоче вивчитися на вчителя молодших класів. Вона краще за всіх закінчила школу.
Брендон, хлопець хоче служити в армії.
Келсі, вона народилася з вагою всього 907 грам. Дівчина дуже гарно співає та мріє стати співачкою. Келсі з радістю співає в шкільному хорі.
А це Кенні, він студент будівельного факультету громадського коледжу Де Мойн. Він ще з дитинства хотів стати будівельником.
Алексіс народилася з ДЦП, вона хоче стати вчителем. Ходить дівчина зі спеціальним пристосуванням, але незважаючи на це, вона – другий капітан команди уболівальниць у середній школі.
Натан теж народився з ДЦП, він мріє стати вченим. Хлопець навчається на факультеті комп’ютерних наук в університеті Ганнібал-Лаграндж.
А це Джоел, він народився останнім, і хоче вивчати інформатику в коледжі і він вже вступив до університету Ганнібал-Лаграндж.
Кенні зізнається, що після того як діти роз’їхалися, вона не знає чим зайнятися, їй дуже самотньо. Адже вона звикла, що в будинку завжди шумно і весело і завжди є робота.
Але своїми дітками вона дуже пишається, адже вони вони виросли достойними людьми і скоро знайдуть хороші професії. А Кенні вже з нетерпінням чекає онуків.
