Кілька років вважала себе вдовою, а мій чоловік виявився живим і здоровим

– Ох, і шкода мені тебе, Людка! Залишилася одна з трьома дітьми.

Людмила не хотіла б згадувати події минулих років, але подруга Поля, нагрянула так несподівано і без подробиць вона навряд чи піде.

– Що вже тепер говорити, видно доля моя така, – цікаві очі Полі дивилися прямо в душу. – А я ж умовляла його не їздити до столиці, а він «Поїду, грошей зароблю!». Четвертий рік пішов, як ні слуху, ні духу від нього.

– Ох, яке горе! А що поліція, шукають?

– Шукати то шукають, але толку мало. – Людмила підлила чай подрузі. – Я і в столицю їздила на впізнання. Та тільки не Гриша це був.

– Так, столиця вона велика. Там легко загубитися, і важко знайти людину.

– Всі очі вже виплакала, ні сльозинки не залишилося! – Людмила глянула у вікно і важко зітхнула. – Скоро Павлик повинен приїхати з навчання. Він у мене великий молодець! Закінчив школу з медаллю і вступив до інституту. Та тільки, боюсь я його відпускати в цю столицю. Вона у мене вже чоловіка забрала, а тепер син там живе.

– Все буде добре з Павликом! Він у тебе розумний і кмітливий.

– Гриша так і сказав, «Поїду, зароблю грошей на навчання сина» і пропав без вісті.

– А Гришка відразу пропав?

– Ні! Перший час дзвонив і трохи грошей посилав, – Людмилі було важко згадувати події минулих років. Біль ще палила серце і душу, а надія, на повернення чоловіка, з кожним днем ​​ставала все меншою. – А потім наша зв’язок обірвався. Місяць пройшов, перш ніж я звернулася в поліцію. Думала, сам з’явиться.

– В поліції, їм лише б звіти писати, а діяти не хочуть.

– Якби не звільнили його тоді з роботи, ні чого б не сталося. Був би зараз зі мною поруч.

– А чому звільнили? – Поліна сама підлила собі чай. Подробиці, якими ділилася подруга, вражали її.

– Ти ж знаєш, трактористом він у мене працював на тутешній фермі.

– Так, і був завжди на хорошому рахунку. А що сталося?

– Зламався його залізний товариш, в розпал посівних. Господар запропонував йому пересісти на інший і продовжити роботу, а мій ні в яку, мовляв, сам полагоджу.

– І що, невже зламав?

– Полетіла повністю ходова частина, і був потрібний капітальний ремонт. Гриша взявся за лагодження, а господар вимагав, щоб він працював в полі. Загалом, психанув мій Григорій, і сказав, що не повернеться більше туди.

– Так, з характером мужик!

– Працював  у мене він тільки в сезон, а решту часу вдома. І так ледве зводили кінці з кінцями. Ось і задумав він на заробітки в столицю поїхати. Там, каже, перспектива! І, що мені тепер його перспектива …

Хвіртка за вікном грюкнули, і Людмила відразу ж глянула у вікно.

– Павлик приїхав! – вона швидким рухом змахнула залишки сліз з лиця і глянула на вхідні двері. Двері різко відчинилися. Павло швидким кроком увійшов в будинок. Його обличчя було змарнілим і блідим. Він із сумом подивився на матір і сказав:

– Вчора я бачив батька. Він живий і здоровий.

Людмила повільним кроком підійшла до сина. Їй здалося, на мить, що то їй почулося і не зрозуміла, але Павло підтвердив свої слова. В голові спалахнув образ Григорія. Погляд його перед від’їздом був затуманеним і сумним. Жінка заглянула за спину сина, намагаючись зрозуміти чи тут її чоловік, але не знайшла його.

– Тато не приїхав зі мною! І навряд чи коли-небудь повернеться сюди.

– Як же так синку? Чому він не приїхав?

– Я зустрів його випадково. Батько не очікував нашої зустрічі. – Павлик намагався підбирати слова, але вони застрявали у нього в горлі і звучали уривками. – Він виглядав добре. Все у нього добре мама. Про нас він просто забув. Сім’я у нього просто інша. От і все!

– Сім’я інша? – слова сказані сином ні як не хотіли доходити до свідомості жінки. – Я стільки ночей не спала. Подушки мої хоч викручуй, а у нього сім’я інша?

Син обійняв матір.

– Поплач мамо, стане легше!

Людмила відсторонилася від сина.

– Та не буду я більше плакати. Вистачить вже! І, сльозинки не зроню.

Людмила, немов не помічаючи нікого навколо, почала прибирати зі столу. Рухи її рук були уповільненими, а лице –  відстороненим.

– Я піду Павлику, а ти, як ніколи тепер потрібен матері і своїм молодшим братам.

Поліна, непомітно для подруги пішла. Історія Людмили сильно вразила її. Знаючи характер Людмили, вона не сумнівалася, що подруга впорається і знайде в собі сили жити далі.