З’їздила на весілля до подруги – ледь не розплакалася

Ми з Ніною були подружками ще з дитячого садка. Разом грали у дворі, адже жили в одному під’їзді, разом пішли в школу і її закінчили. Навіть вчилися разом в одному університеті, але тільки на різних факультетах.

Ну а потім після закінчення вищого закладу життя закрутилося. Ніна залишилася жити в місті нашого дитинства, а я після закінчення інституту іноземних мов вирушила за кордон. Там же познайомилася зі своїм чоловіком американцем. В результаті залишилася там жити.

Минуло багато років, але зв’язок з Ніною ми постійно підтримували за допомогою соціальних мереж. І ось одного разу вона мені написала, що хотіла б дуже побачити мене на своєму весіллі – виходила вона заміж за свого давнього друга Данила. Звичайно, я була дуже рада за подругу і не могла пропустити такий захід. Купила квитки, подарунок на весілля і полетіла в місто дитинства до подруги.

Відразу ж варто відзначити, що я не очікувала, що мене чекає розчарування. Як виявилося, подружкою нареченої обрали не мене, а колегу по роботі. Ніна кілька років з нею дружила. Я нічого і не говорила. Звичайно, був клубок у горлі, але все ж. А потім чекала наступна низка неприємностей.

Спочатку мені не вистачило місця в машині з молодятами, щоб їхати в ЗАГС та інші інстанції. Вони це не передбачали і я півдня каталася за ними на таксі. Потім тамада не раз згадував про те, які ж близькі подруги Ніна зі своєю колегою, натякаючи, що наша дружба з нею давним давно пройшла і по суті вже нічого не означає.

І знаєте, мені стільки раз за цей вечір хотілося заплакати. Я постійно відчувала себе там зайвою. По суті навіть поспілкуватися не було з ким, хоча я людина товариська. Звичайно, наречена мені не раз кліпала з-за столу, видно було, що їй незручно, що так все вийшло, але толку з цього.

Поїхала я назад за кордон в засмучених почуттях. Для мене наша дружба залишалася такою ж міцною і невразливою незважаючи на роки і відстані. Для Ніни ж це виявилося перевернутим листом з прочитаної книги. Ось вам і дружба.