Непрохані гості приїхали… і ось що я придумала, щоб від них ввічливо позбутися

Spread the love

Вчора мені зателефонувала моя знайома. І обрадувала мене, що вона вже сіла в поїзд і до вечора буде у мене, і вона приїжджає на три-чотири дні. З донькою першокласницею. Хоче доньці столицю показати.

-Ти ж будеш нашим Гідом? Ти класна, і Київ так добре знаєш … Тільки на роботі домовся, щоб тебе відпустили .

Я мовчу і слухаю … А вона продовжує тараторити ..

-Ти пам’ятаєш, як ми в минулий мій приїзд відірвалися? Круто було! Правда ж?!! (Ще як пам’ятаю !!!) Ну добре, у мене зараз гроші на телефоні закінчаться … Увечері зустрічай на вокзалі. Вагон 5.

Я оторопіла … стою і слухаю гудки у слухавці …

Ще б я не пам’ятала її минулий приїзд !!! До мене часто хтось приїжджає … і родичі .. і подруги … Я завжди рада гостям. Розумію, що в Києві дорого знімати житло, а прогулятися по столиці іноді треба.. Світлана приїжджала минулого разу 4 роки тому.

Ми з нею були раніше сусідами по сходовому майданчику, з дітьми гуляли на вулиці разом часто. Спілкувалися нормально, але подругами були. Я поїхала в столицю 10 років тому, тому, коли пролунав її дзвінок через 6 років мого переїзду сюди, я дуже здивувалася …

На моє запитання, звідки вона дізналася мій номер телефону – вона загадково посміхнулася:

«Хто хоче, той знаходить».

Вона попросилася приїхати на день по справах.  Я не бачила причин відмовляти і прийняла її. «Свої справи» вона закінчила за 3-4 години (чесно кажучи, я навіть не питала, навіщо вона приїжджала), а потім, почала кликати мене погуляти:

-Я Київ не знаю. Загублюся ще)))

Був вихідний день, хороша погода, і я пішла з нею погуляти. Але я попередила, що мені треба додому не пізніше 7 вечора, тому що у мене сім’я, а її треба годувати – ми звикли вечеряти разом.

Я переживала, що мені не буде про що буде з нею розмовляти, але дуже скоро я зрозуміла, що це мені і не знадобитися. Вона говорила не перестаючи. Розповіла про сина, про маленьку дочку, якій було 3 роки, про роботу … Часом в її розповіді вливалися щирі захоплення від тих місць, де ми проходили … Скажу чесно, що вже через пару годин я від неї втомилася ..

Мені хотілося, щоб вона хоч трохи помовчала .. але на жаль … Час підходив до 18-ї години. Треба було направлятися ближче до дому … Але … Світлана дуже захотіла їсти.

-Їдьмо додому. Якраз і поїмо. Мені чоловіка і дітей годувати треба.

-Та ти що?! Ще зовсім рано.

Я не хочу додому. Давай тут поїмо, – і показує на кафе.

Мої доводи, що тут дуже дорого, були просто висміяні:

-Ти ж в Києві живеш. У тебе ж хороша зарплата!

Так, у мене нормальна зарплата … але не настільки…

Вона потягла мене в кафе. Я замовила собі чай і все, сказала, що звикла їсти вдома. Світлана розгорнулася по повній. Заплативши 2500 за обід, вона назвала мене скнарою і потягла на ВДНГ.

-Я не можу, мені сім’ю годувати вечерею треба.

-Так самі поїдять, не маленькі.

Тут вже я не здалася. Я поїхала додому, а вона вирушила гуляти далі. Вдома мене чекав голодний і злий чоловік (я затрималася і не зателефонувала). Час минав … 10 година … 11 година .. 12 година … Світлани немає. На телефон не відповідає .. Ми спати не лягаємо. Чоловік скаженіти починає.

Я намагаюся його заспокоїти .. Прийшла вона близько 1 години, сяюча і задоволена. Повна вражень. Попросила чаю … Ми сиділи на кухні і я знову слухала її … слухала … слухала … На мої слова, що мені завтра на роботу, вона не реагувала .. Мені взагалі здавалося, що вона мене не чула.

Ми сиділи на кухні до 3 годин. Потім я різко встала, постелила їй ліжко і пішла спати. Вранці вона повинна була виїхати … Але їй так сподобалося місто, що вона затрималася ще на 2 дні. Мені довелося дати їй ключ, тому що ми з чоловіком пішли на роботу.

І це дуже йому не сподобалося. А вечорами нас чекали її нескінченні безперервні розмови. І, до того ж, вона мене постійно кудись тягла з собою .. Коли на третій день вона все таки поїхала, ми пішли в магазин, купили пляшку вина і відзначили її від’їзд.

– У нас було свято … Мій гостинний чоловік був в шоці .. я теж … І ось тепер цей дзвінок. Та ще «відпросився з роботи …» Цікаво як? Я почала думати, як тактовніше відмовити … та й як відмовляти, якщо вона вже в поїзді, та ще з дитиною. ??

Проблемка не з легких. І тут мені прийшла в голову чудова ідея !!! У нас на роботі у співробітниці є велика собака. І я попросила її про допомогу. Словом, коли я їх зустріла і привезла додому, то там нас чекав величезний песик і його господиня.

-Світлано, не бійся собачку. У Тані дома ремонт і вона у нас вже 4 дня живе зі своєю собакою. Ми помістимося. В тісноті- не в образі. (У нас двокімнатна квартира).

Проходьте в кімнату. Але Свєта, чомусь не наважувалася проходити …Чи грізний вигляд собачки не давав їй спокою … чи то не радувала перспектива провести 3 дні в одній кімнаті з нею …

-Ти знаєш … може допоможеш зняти кімнату на ці дні … Дочка собачок не надто любить … У підсумку … вона живе на квартирі … гуляє сама зі своєю донькою .. а я перебуваю на роботі … Не знаю, як вона, але я задоволена .. (Вона мені ще не дзвонила) Може, я неправильно … не гостинно вчинила …