Дивний якийсь, на вулиці мороз, а він в легкому старомодному пальто. І погляд такий пронизливий, прямо як в душу дивиться!
Ця історія сталася в один зі снігових січневих днів, коли небо, здається, ось-ось ляже на землю м’якою сірою ковдрою. Микола дуже поспішав, через півгодини йому потрібно бути на іншому кінці міста. Якщо зараз почнеться заметіль, пробок не уникнути, а часу як завжди обмаль. До автомобіля залишалося всього кілька метрів, коли до нього звернувся дивного вигляду незнайомець:
– Підкажіть, будь ласка, як мені дістатися …
– Я не знаю, – Микола спробував продовжити шлях, але чоловік перегородив йому дорогу.
– Ви навіть не вислухали. Але ж вам теж може знадобитися допомога.
Микола нехотячи розвернувся:
– Ну що там у вас?
– Мені потрібно потрапити на вулицю Космонавтів, а я зовсім не знаю вашого міста.
На хвилину Микола задумався. Як туди дістатися громадським транспортом він поняття не мав. Однак зустріч, на яку він так поспішав, проходила саме на сусідній вулиці.
«Підкинути його чи що?».
Дивний він якийсь, на вулиці мороз, а він в легкому старомодному пальто. І погляд такий пронизливий, прямо як в душу дивиться.
Несподівано для себе Микола прийняв рішення підвезти незнайомця.
– Ходімо зі мною, я як раз туди їду.
– Спасибі, вам дуже пощастило …тобто мені дуже пощастило!
По дорозі обидва мовчали. Микола думав про майбутню зустріч, про дорожній трафік, що не дозволяє ні на хвилину розслабитися і про зайві хвилини, які доведеться витратити, щоб висадити незнайомця.
Лише під’їжджаючи до місця призначення, він звернувся до свого попутника:
– Це вулиця Космонавтів, далі відвезти вас не можу, поспішаю на зустріч.
– Дякую вам ще раз. Виходячи з машини незнайомець додав: – Найважливіша ваша зустріч сьогодні вже відбулася. Удачі вам, Миколо!
– Як він дізнався моє ім’я? – чоловік пробіг очима салон автомобіля і побачив стопку своїх візиток, – ну звичайно.
Він посміхнувся і повеселішав:
– Уже відбулася … це він про себе чи що? Ага, не дав я тобі замерзнути в тоненькому пальто.
Микола включив лівий поворотник і збирався від’їжджати, як раптом почув виск гальм і страшний скрегіт металу.
У двадцяти метрах, прямо перед ним, невідомий лихач закінчив свою поїздку, протаранивши десяток машин. Автомобілі розкидало по сторонам, в задимлених залізних уламках важко було розібрати що до чого. Перевівши подих, Микола подумав, що їхав би якраз в цьому місці, якби не вимушена зупинка. Він пошукав очима загадкового незнайомця, але той наче розчинився в повітрі.