Щоб доглядати за дітьми, школярка потайки від мами відвідувала сиротинець

Мене звуть Катя, я з багатьма своїми однолітками ходимо в Будинок малятка і допомагаємо працівникам цього будинку з малюками. Але мамі я нічого не розповідала, а то вона могла мені заборонити цим займатися.

Ось дорослі нам говорять, що ми, нинішня молодь, не дуже гарні, а я хочу сказати, що це неправда. Так, серед нас є різні, але в основному всі хлопці хороші. Ось мої друзі не пиво п’ють на лавочці, а в будинку малятка з дітьми граються.

У будинку малятка є хлопчик Міша і дівчинка Світлана, вони двійнята. Я не знаю чому, але відразу ж я до них припала серцем, а вони до мене. Коли я приходила, то вони грали тільки зі мною, без мене вони не хотіли навіть їсти.

А останній раз мені довелося навіть трохи там затриматися.

Міша і Свєта, вони мене не відпускали, весь час плакали, але мені вдалося з ними домовитися, що завтра, я знову до них прийду і вони заспокоїлися.

Мама думала, що я гуляю з друзями, але я їй нічого не говорила, боялася, що вона мені заборонить займатися волонтерством.

І ось одного разу мама мені сказала, що її викликають на термінову операцію (вона лікар), і мені дала наказ, щоб я вчила уроки і лягала спати.

Але, як тільки мама пішла, то я відразу поїхала до будинку маляти, провідати друзів. Там стояла швидка допомога. Виявляється, у Міші, була поламана рука, а у Свєти, нога, і їх забрали в ту лікарню, в якій працювала моя мама.

Вже на наступний день після уроків я поїхала провідати малюків, вони були дуже раді мене бачити. Я їх погодувала, а то вони взагалі відмовлялися від їжі. Їм було страшно в лікарні і самотньо.

Я вирішила залишитися і укласти їх спати, в цей час до них в палату, увійшла моя мама. Я навіть не чула, як вона увійшла, вона просто стояла і спостерігала, як я їм розповідаю казку, і як вони засинають.

Коли малюки заснули, я побачила свою маму в дверях. І тоді я їй зізналася, що ми з хлопцями взяли шефство над будинком малятка в нашому районі.

Вона мене обняла і сказала, що вона думала, що я просто ходжу з хлопцями гуляти, а я справжня людина…

Через два місяці і Міша і Світлана жили у нас вдома. Мама оформила опіку і вони стали для мене братом і сестрою.

Час минув швидко, Міша і Світлана вже закінчили школу і вступили до медичного інституту, вони стали лікарями, як і моя мама, у нас дуже дружна сім’я.

Я заміжня, у мене двоє своїх прекрасних дітей, яких я дуже люблю.

А мій чоловік і його батьки, як тільки дізналися, що мої брат і сестра, усиновлені діти,  стали до моєї мами ставитися з ще більшою теплотою і ніжністю.

Адже не кожна людина готова взяти дітей з дитячого будинку,  для цього потрібно бути дуже сміливою людиною.

Такою, як наша мама.