Сваха заявила: «Твою квартиру розміняємо, а дітям окрему купимо. А ти на дачі у нас поживеш»

Зараз так модно жаліти бідолах-невісток, що живуть під гнітом свекрух.

Кожен раз, читаючи чергову сопливу історію, помічаю, що в ній обов’язково є скарги: свекруха лізе в усе, жити не дає, змушує бідного-нещасного чоловічка допомагати. А то і зовсім – о, жах: приходить в гості! Не приймає і не любить свекруха скромняжку-невістку.

У мене є пара питань до дружин синів.

1. Чому, лізучи жити в чужий будинок, ви впевнені в тому, що з вас там будуть порошинки здувати і в рот до вас заглядати? Або ви не в курсі, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять? А ви претеся. Прогинаєте під себе чоловіка і оголошуєте війну всім непрогнувшимся.

Будинок свекрухи – не ваша рідна домівка, де вас любили, пестили й плекали. У своєму будинку саме ваша свекруха пестила і плекала свою дитину. А ви, забивши свою голову всякою нісенітницею, нацьковуєте цю дитину на його власну матір.

Не можете жити мирно з мамою чоловіка? Марш на орендовану квартиру! Ах, так. У вас же обставини: ремонт в уже купленій квартирі; ви збираєте на перший внесок; у вас немає грошей; ви завагітніли, вирішили мітити на чужий куточок. Може, варто сказати спасибі і не вимахуватися?

2. Хто вам сказав, що свекруха особисто вам щось винна? Що це була за людина, покажіть мені її. Свекруха повинна сидіти з онуками, віддати вам свою житлоплощу, поділити полиці в своєму холодильнику, дарувати вам подарунки і мовчати в ганчірочку, щоб не засмутити таку чудову особу, як ви? Чому вона повинна самоусунутися з життя свого сина тільки тому, що у нього з’явилася постійна молодичка у вашій особі? А?

Мій син якраз на такій «бідолажці» одружився: навіть не привітається, зате як щось треба – відразу «дай-дай-дай». Я його попереджала: одружується на ній, не бачити йому спадщини. Заповіт на племінника написала. Жодного квадратного метра цій хапузі не залишу. Раз вона свого місця не знає.

Квартиру бідній дівчинці не купили. Вона старалася, сина мого обходила, підлоги в моїй квартирі намивала, місяць з цілого року прожитого. Тиждень до весілля залишалася, притягла мені свій ноутбук і давай тикати в обличчя варіанти розміну моєї квартири. Я реготала до сліз. Ще в дзеркало сходила подивилася, на всякий випадок, глянула, чи не написано у мене на лобі слово «дура».

Мати у неї не краща. В день весілля підсіла до мене і розкомандувалась: «Значить так, свати! Твою квартиру – розміняти, дітям – окрему купити. Тобі якщо грошей не вистачить на однокімнатну – на дачі у нас поживеш!».

З весілля мене вигнали за гучну нецензурну лайку в бік мами нареченої. О, яке горе: свекруха відмовилася жити на чужій дачі! Ось це нахабство!

До матері моєї втекли, від сволоти-свекрухи, котра відмовилася квартиру розмінювати. І давай до її квартири руки тягнути. Невістонька навіть нотаріуса додому запросила, щоб моя мама довіреність на розпорядження своєю квартирою на її ім’я підписала.

Я – в маму пішла, вона теж не дурна. Після такої витівки мама їх теж на вихід попросила. Не відразу, а тільки тоді, коли невістонька почала з моєї мами гроші вимагати, за виклик нотаріуса заплачено.

Онука ні разу не бачила. Прийшла вона до мене ще вагітна, пузом трясе, реєстрацію просить. І собі, і дитині. Я відмовила. Вона образилася, заявила: поки реєстрації не буде – онука у мене немає. Кому від цього гірше? Мені? Ні.

Вона народила. Онука бачити не можна, а на подарунки, бабуся, грошиків дай. І не поскупилися. Не даю. Навіщо виходити з образу гадюки-свекрухи? Щоб знову на шию сіли? Ні, дякую: мені того року, що вони у мене прожили, з лишком вистачило.

А що до сватів не пішли? Вона ж клялася, що заради щастя донечки з себе останню сорочку зніме? Що ж невістка маму свою з її квартири не пожене? Або тільки у гадюк-свекрух можна нерухомість вимагати?

Як зараз справи йдуть: бідолажка-невістка знімає квартиру з немовлям на руках, в той час як її гадина-свекруха жирує сама в трикімнатній квартирі. Адже ні, щоб свою матір до себе забрати і одну з квартир віддати на потреби молодої сім’ї! А ще краще – обидві переписати, але не на сина і внука, а його дружині, для надійності.

І плювати їм, що у квартири моєї мами вже є спадкоємець – той самий племінник, наступник мого покійного старшого брата. На все плювати, зате я – погана з усіх боків. У чому моя провина? Що під жіночку сина не прогнулася? В цьому?