«Я таємно удочерила дитину в пологовому будинку» – історія з 90-х
Коли я під вечір поступила з переймами в пологовий будинок, ми з чоловіком чекали на появу нашої четвертої дитини.
Тобто на той момент сім’я наша вже була «безнадійно багатодітною».
Другий і третій хлопчики у мене – близнюки, хоча в роду ні в мене, ні у чоловіка не було двійнят.
Тому за фактом моєї наступної вагітності головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) було: «А раптом знову двійня?»
Вже дуже сильно здивувалися наші бабусі-дідусі, допомагати всім довелося на перших порах.
Завдяки УЗД дізнатися, двійня чи ні – можна було вже на другому скринінгу. Але ні, четвертий «ніндзя» йшов сам.
Нарешті, все позаду …
Мене поклали в платну одномісну палату, яку ми з чоловіком заздалегідь оплатили.
А через пару годин принесли мені мого хлопчика на годування.
Через кілька хвилин зайшла до мене в палату головна лікарка і каже, потупивши погляд.
– У нас тут така ситуація …
– Вранці сьогодні жінка 18-річна народила дівчинку, написала відмовну, викликала таксі і поїхала з пологового будинку.
– Сама ледве ходить після пологів, але ні на хвилину зайву не захотіла залишатися в пологовому будинку. Істерії, довелося відпустити. А дівчинка така гарненька, здоровенька. А ви, як я знаю, дуже двійню хотіли. Я ось подумала …
Може – заберете дитину? А ми напишемо, що ви народили … Так не хочеться дитину в будинок малятка віддавати. Яке там життя для малятка? Сльози одні …. Звичайно, це незаконно, можна пройти офіційну процедуру удочеріння, але це – МІСЯЦІ, і не факт ще, що віддадуть. А весь цей час дитина буде в притулку. Шкода …
Я, чесно кажучи, була ошелешена …
З завідуючою, Любов’ю Степанівною, була добре знайома. Приємна жінка, добра дуже. Ми спілкувалися і поза стінами пологового будинку. Тому, мабуть, вона і звернулася саме до мене з такою ось «слизькою» пропозицією.
Але на кону життя і доля дитини… Рішення я прийняла майже моментально!
– А, – кажу, – була не була, – давайте. Досвід вирощування двійні є. Нам якраз п’ятої дитини не вистачає до рівного рахунку.
Жартома сказала, звичайно, але в кожному жарті, самі розумієте …
До речі, всі діти у мене – хлопчики, а чоловік так мріяв про доньку … Було це в лихі дев’яності, дітей тоді через ОПЕК не оформляли.
Мою Оксанку просто записали як мою, другу в двійні. А домашнім пояснила так, мовляв, буває, що на УЗД за першою дитиною другу не видно.
Тому рідні питань багато не задавали, дивувалися тільки, треба ж, два рази двійня.
Тільки чоловік був в курсі, і прийняв моє рішення «на ура». Найсмішніше, Оксанка на нього дуже схожа, така ж блакитноока і світловолоса.
Зараз діти виросли, і ніхто навіть не підозрює, що Оксанка нам не рідна.