Вдова покійного друга хоче зі мною жити – що робити?

Spread the love

Кілька років тому помер від раку мій найкращий друг Сергій. Могутній мужик, хворобу виявили на четвертій неоперабельній стадії, згорів за три місяці.

Поховали навесні, коли все розквітало. Настя весь день плакала, я її підтримував, а на поминках вона сильно випила.

Дуже сильно. Почалася істерика, що вона не буде без нього жити, що накладе на себе руки. На поминках були тільки її подруги і я. Я фрілансер, на роботу вранці не треба, подруги попросили залишитися з нею на ніч, щоб з собою нічого не зробила. У них одиничка, одне велике ліжко.
Я звик спати голим, хлопець простий, роздягнувся, її теж роздягнув,  не спати ж в одязі, обняв і ми заснули до ранку.

Прокидаємося, Настя: “А чого ми без одягу, у нас щось було?»

– Та ти що, з глузду з’їхала, я просто тебе роздягнув, і ми відразу заснули. Ти вчора поривалася накласти на себе руки, дівчата попросили залишитися. Я відвернуся, одягайся. Сіли, поснідали, трохи похмелились, пішли гуляти. А я відразу скажу, вона жінка симпатична, але не в моєму смаку, просто не мій типаж. А я їй завжди подобався, я це помічав. Ну, в крайньому разі, просто як людина, з жінками важко зрозуміти. Я можу підтримати компанію, пожартувати, легкий у спілкуванні. Погуляли, я говорю: “Якщо хочеш, я у тебе побуду, щоб не було важко одній?»

-Так, побудь, будь ласка.

Ну і побув три дні, поки вона не відійшла і не почала збиратися на роботу. Спали разом, як брат і сестра, довелося одягати труси, хоч я цього і не люблю. Звичайно, у мене траплявся підйом, але Насті я пояснив, що це просто фізіологія, не треба звертати увагу.

Звернула. Каже: “Треба почекати, поки буде пів-року після похорону, там буде видно, а зараз не можна». Блін, а в мене і в думках і планах нічого не було, та й жінка тоді була.

Минуло пів-року, я в цей час до неї іноді заскакував, чисто на вогник, по господарству там щось допомогти і т.д. Настала осінь, дзвонить Настя:

“Коля, я тебе запрошую в ресторан, посидиш зі мною, а то одній так самотньо».

Посиділи, проводив до дому, вона каже: “Півроку пройшло», – і обняла мене. Ну, я не залізний, переночували вже по-справжньому. А мене все думка якось гризла, що тут Сергій з нею спав, тепер я… Потім плюнув, а нехай, раз вона хоче, що у мене, відвалиться, чи що? А йому вже все одно.

Вранці відбулася розмова:

“Коля, давай жити разом, мені з тобою добре. Ми не молоді, у мене, крім тебе, нікого немає. Я хороша господиня. Загалом, переїжджай до мене, якщо хочеш ».

Я сказав, що недавно розлучився і поки не готовий до сімейного життя. І у мене такий режим роботи, без графіка, можу всю ніч за компом просидіти, якщо термінове замовлення на програму. Так що поки можемо просто зустрічатися.

Ось є люди, яких цілком влаштовує самотність, я з таких. Живу один, жінки приходять на ніч, а більше мені нічого й не треба. Машинка пере, готую я сам собі з молодості. Поки був одружений, в основному готував я, тому що колишня зовсім в цьому плані нуль. А Насті треба, щоб хтось постійно був поруч, щоб можна було постійно спілкуватися, телевізор разом дивитися. А я цей зомбоящик терпіти не можу, особливо бидло-серіали про прекрасних нянь та іншу муть, дивлюся тільки нормальні фільми з компа.

Коротше, пройшло кілька років, у мене з тих пір жінок багато було, з нею триває в колишньому ритмі. Але вона наполегливо заводить цю стару розмову про спільне життя. Не знаю, що робити…