«Не наша кров, не рідна вона. Нагуляна. У нас порода, а тут її нема». Бабусю підтримав і мій дідусь

Справа в тому, що мої батьки жили довгий час в іншій країні, але відразу після розвалу радянського союзу, сім’єю батька було прийнято рішення виїхати в Україну. Мої батьки були дуже молоді, майже юні.

Тільки-тільки стали повнолітніми і закінчили школу і технікум.

Мама завагітніла від батька і було прийнято рішення, що він особисто приїде за нею, коли сам з батьками обживеться в іншій країні.

Тому мама вісім місяців чекала батька. Батько приїхав за нею і народила вона мене вже в Україні. Зустрічав свою дружину лише батько, а мене показали родичам вже пізніше.

Батьки оселилися в сусідньому будинку і мама, як потім вона мені сказала, прокляла їх рішення жити поруч з батьками батька. Я до сих пір пам’ятала, як слідом мені кричали «нерідна», але дитячим мозком не зрозуміла, що не так.

Поки одного разу я не взяла пограти машинку і це не побачив дід. Вдаривши мене, він сказав, що «нормальні дівчатка не грають в машинки» .Тоді я почала розуміти, що мене вони не люблять. Образи на них я не тримала, але маму це ображало і вона часто сварилися з батьком через це.

Батько ж мій завжди брав нейтральну позицію. Родичів своїх не намагався приструнити. А я росла з думкою, що таке ставлення до мене норма.

Я не розуміла, чому мама заплакала після питання:

-Мама, а чому я нерідна?

Потім мама нагострила зуби і почала давати відсіч рідні. Я майже не ходила до бабусі, до того ж, у них ріс син, який був старший за мене на п’ять років. Він дуже любив ображати мене і знущатися.

Мою сестру ж вони визнали, називали своєю і дарували подарунки. На сестру я не ображалася, вона завжди ділилася їжею, якщо їй давала та рідня. Але боюся уявити, що їй говорили ті родичі, коли мами не було поряд.

Вона лише одного разу запитала у мене, чому бабуся каже, що ти не моя сестра, що тато у нас різний.

Я їй сказала, що бабуся помиляється – батьки у нас одні і більше вона це питання не задавала. А на тата я була схожа, навіть на дитячих знімках я практично його копія була, але чомусь їм не полюбилася.

Потім я виросла, пішла вчитися в університет і добре закінчила юридичний курс. Перший час влаштувалася не по професії, не могла знайти роботу, але через якийсь час справи пішли на краще.

Але тут раптово прокинулися ті родичі, потрібна була допомога, їх молодший син потрапив до в’язниці, попросили мене допомогти його відмазати.

«Я нерідна кров вам, чому ви прийшли до мене?»

Вони так і не відповіли мені. А я допомагати не стала. Вони мені не родичі, тільки кров спільна.