На все життя запам’яталося! Як проста прибиральниця вмить втихомирила клас школярів

У школі у мене була улюблена вчителька. У шостому класі вона раптово звільнилася і переїхала в іншу країну. Весь клас ходив її проводжати, ми так просили її не їхати, не кидати нас.

Навіть давали обіцянку добре вчитися, але вона все ж поїхала і за нашим класом закріпили іншого вчителя.

Вона нам не сподобалася з самого початку. Ми почали влаштовувати їй мало не кожен день бойкот, а вона не те, щоб намагалася налагодити з нами контакт, а просто всім ставила двійки. Така собі помста. Мах на мах. Під її гарячу руку потрапили і хорошисти, і навіть відмінники.

Через деякий час ми вгамувалися, почали її побоюватися, але терпіти не могли.

А місяцем пізніше вона чимось захворіла і її поклали в лікарню. Нашій радості не було меж. Тільки зараз ось подумала, якими дурними ми були, адже вона була простим вчителем.

Через якийсь час нам поставили молоду вчительку, вона була рішуче налаштована провести урок, але не так все просто виявилося. Ми вирішили взяти її на ігнор: почали кричати, верещати, бити один одного. Молоденька вчителька не знала, що робити, щоб нас заспокоїти.

Остаточно втративши над нами контроль, вона попросила допомогти прибиральницю, яка була зайнята миттям підлоги в коридорі. Вона увійшла в клас і в цю ж хвилину всі притихли. Прибиральниця пройшлася між партами і так строго, переконливо і гнівно почала нас вичитувати.

Я зараз теж працюю вчителем в школі і часом так хочеться покликати таку прибиральницю втихомирити моїх шибеників …

Але доводиться взяти себе в руки і продовжувати робити свою роботу.

А дітки зараз ще гірші, ніж ми були. На телефон знімають вчителів потайки, так, що ти й не помітиш. Уроки стало модно записувати за допомогою диктофона. Потім приносять додому батькам, а ті слухають і обговорюють вчителів в соцмережах. Спочатку мене це дуже турбувало, а потім стало все одно, коли в школі повісили камери.

Зараз мені навіть подобається, що є відеоспостереження. На своїх уроках я ще плюс до всього свою камеру ставлю, щоб були докази моєї правоти, на всякий випадок.

Одного ранку прямую до школи на роботу, нічого не віщувало біди, хіба що чорний кіт, що перебіг мені дорогу. Прикметам не вірю, тому не надала ніякого значення. Приходжу, а в учительській мені кажуть, що викликає Заступник Директора.

Відразу зрозуміла, що сталося щось, не на каву ж вона мене покликала. Почала пригадувати все, де могла накосячить, нічого в голову не прийшло. Входжу в кабінет, а заступник директора мені відразу говорить, що скаргу на мене написали.

Причому мати хлопчика, якого я не вчу і навіть не знаю його імені. Написала, що її син терпить приниження від мене, регулярно я його б’ю і матами крию.

Заступник директора сказала мені писати пояснювальну, на що я заявила, мовляв, готова в судовому порядку розбиратися з цією матусею, щоб довести свою непричетність до всього. Загалом викликали мати учня до школи для розмови зі мною. Вона прийшла з сином, а я і питаю у нього – коли це я тебе ображала? Ану розкажи нам всім!

Хлопчик розплакався, зізнавшись, що це його ображає хлопчик з паралельного класу. Чому він звинуватив мене – для мене залишається загадкою. Його мати була в шоці, відразу попустилася і почала просити пробачення з сином.

Я кажу, мовляв, все може трапитися, просто для початку потрібно розібратися в ситуації, а потім вже вирішувати чи потрібно писати скарги чи ні. Ато ходять скаржаться тут такі ділові, нібито вчителі всі знущаються над їхніми дітьми і брешуть, а те, що дитина може батьків обманювати – на це не зважають.

Як ви думаєте?