Їла пшоняну кашу, і брехала дочці, що доїдаю смажену курку і запиваю її апельсиновим соком

Сусідки мені кажуть, щоб я з дочки зажадала законні аліменти, а я краще голодувати буду, але в суд на рідну дитину ніколи не подам.

Начебто і не була ніколи моя Анька жаднюгою. Маленька навіть шоколадкою зі мною завжди ділилася, та й після інституту завжди мені грошики «підкидала».

«На, мамуся, купи собі хустку або тапочки нові» . «Ось тобі, мамуся, на солоденьке» .

Від грошей її я відмовлялася, бо сама ще працювала, і прогодувати себе цілком могла. Але все змінилося в моєму житті, після того, як я вийшла на пенсію.

Працювала не до 55 років, а до 60 навіть. Протягом останніх п’яти років вахтером в школі сиділа, та ще підлоги мила. Втомлювалася, звичайно, але хоч грошей на таблетки вистачало.

А як на моє місце взяли іншу, молодшу, то стала просто виживати на мізерну пенсію. З неї майже все  на комуналку йде, взимку навіть більше пенсії нараховують.

Моя основна їжа – це каші, супчики на воді (варю їх на два дні), та молочку іноді купую. На такому харчуванні довго не протягнеш.

Я вже не кажу про засоби гігієни, різні там дрібниці і ліки. Що прописав мені лікар в минулому році, просто не купую. Не лікуюся. Тому що банально нема на що! Купити таблетки і сидіти без хліба?

Дочка моя теж в тому році другий раз вийшла заміж і поїхала з новим чоловіком в Киів. Надсилала фотографії, машину вони купили, квартиру в іпотеку взяли. Ось в Туреччину в червні їздили.

Дочка мене питає про здоров’я, що смачненького готую ..

Я їй весь час брехала, що все добре, що все у мене є. Брехала, що ось курку смажену їм, сік апельсиновий п’ю. Хоча я вже давно забула як виглядає і курка, і сік …

Я брехала, а вона вірила. Хоча вона прекрасно знає, яка у мене пенсія, і які в магазині ціни ..

А недавно не витримала, і відкритим текстом попросила у дочки трохи грошей. Хотіла хоч овочів купити, щось на зиму заморозити, та останні шльопанці порвалися ще, як на зло.

Дочка на моє прохання, ласкаво прощебетала:  «Звичайно, матуся» . А на наступний день мені на картку прийшли 200 гривень. Допомога доньчина …

Я хотіла вже назад їй відіслати, та не знаю як це робити через інтернет. Вона ввечері потім зателефонувала, запитала мене про гроші, чи отримала я їх? Я подякувала. Поклала трубку, а потім розревілася. Як дура.

Так, у них там в столиці чашка кави стільки коштує! А вона єдиний раз, коли мати попросила про допомогу, дала мені ці нещасні 200 гривень.

Тепер я заріклася, що більше не буду благати її про гроші. Додумається матері допомогти, сама вишле, а ні, то ні .. Буду далі брехати про вигадане м’ясо, яке я їм кожен день ..

Я брехала, щоб її не засмучувати, а вийшло он воно як .. Вона може і справді думає, що в провінції у нас тут все даром, і тільки в столиці ціни високі .. Давно вдома не була вона, давно до матері в холодильник не заглядала..