Я розлучився з дружиною та одружися на тещі. Вона не пиляє, готує п’ять разів на день і подружній обов’язок виконувати не змушує

Будь ласка, тільки не засуджуйте! Так, я не люблю свою нинішню дружину, яка в минулому була  моєю тещою, але маю до неї виключно теплі почуття та глибоку приязнь. Натомість, про екс-дружину такого сказати не можу. Взагалі про неї згадувати не хочу…

З Лілею мені жилося жахливо. Вона кар’єристка на всю голову! Зранку до пізньої ночі пропадала на роботі, гналася за посадами і грошима, завжди їй всього було мало. Вдома вона також розмовляла лише про роботу. Здавалося, все інше її просто не цікавить. Ліля навіть не питалася, як минув мій день, чи голодний я, чи нічого не болить. Банально, про що думаю не питала. Лиш про себе і свою роботу гомоніла.

Я ж, натомість, працюю з дому. Постійно за комп’ютером, тому готувати фактично не маю можливості. Відкриваю холодильник, а там завжди порожньо. Дружині не до цього, в неї ж робота. Отак цілими днями їв одні бутерброди з ковбасою та мівіну. Інколи виручила доставка їжі, але в закладах також не супер-якісно готують, тож доївся з таким режимом до гастриту.

Коли Ліля дізналася про хворобу, то лише поспівчувала мені.

– Любий, мені дуже шкода. Тобі однозначно треба краще харчуватися, але як це зробити – хм, навіть не знаю. Не звільнятися ж мені з роботи через якийсь гастрит. Давай краще моя мама до нас переїде і  готуватиме? Їй усе одно в селі самій нудно.

Отак і оселилася в нашій оселі Даринка ( я завжди її так ніжно називаю). Я був не проти, бо жінка вона дуже лагідна, неконфліктна, добра. Думаю, нехай поживе з нами кілька місяців поки шлунок не заспокоїться, а далі щось придумаємо.

Даринка зразу ж погодилася допомогти і дуже мені співчувала. Готувала п’ять разів на день, крутилася коло мене, виконувала усі побажання, прибирала. Я був завжди ситий, навіть поправився добряче, мої речі випрані, попрасовані і поскладані під лінійку, вдома чистота, свіжість і лише на кухні витають ароматні запахи. Та й співрозмовником Даринка була чудовим: приємна, розуміюча, ласкава.  Словом, нарешті я відчув турботу та жіночу руку в домі. Через деякий час я злапав себе на думці, що мені поруч з Дариною так затишно і комфортно, що я не хочу, аби Ліля верталася і руйнувала нашу ідилію. Саме тоді я прийняв рішення, що більше не хочу жити разом із своєю колишньою дружиною.

Я знав, як легко вивести її з себе і вирішив бити по болючому місці, щоб швидше досягти бажаного:

– Лілю, я радий, що тебе нарешті дочекався. Сядь, будь ласка, треба поговорити.

– Що цього разу? Подагра, геморой, мігрень?

– Не смішно. І взагалі, ти б справді могла поцікавитися моїм самопочуттям.

– Я й так бачу, що тобі нічого не бракує. Он, яке пузо на маминих пиріжках від’їв. Може, їй уже в село  пора, а то скоро в двері не пролізеш?

– Я хочу нарешті побачити тебе з пузом. Ми вже 7 років у шлюбі. Я відчуваю, що зараз саме той момент, коли слід завести дітей. Ми до цього вже готові.

– Ні. Ти знаєш, у мене кар’єра. Зараз ось-ось, я піду на підвищення!

– Візьмеш на три роки декрет, а потім повернешся до роботи. Будь ласка, я дуже хочу стати батьком.

– Повторюю востаннє: ніяких дітей! Я не ризикуватиму роботою…

– Інші мріють про дітей, а ти цим просто нехтуєш! Робота тобі в старості склянки води не принесе!

– Якщо інші мріють, то й зроби їм дитину. А від мене відстань.

– Гаразд, я знайду іншу, котра народить мені дитину. Завтра подамо на розлучення.

Ліля подумала, що я жартую, і лягла спати, але вранці я розбудив її швидше, ніж зазвичай. Сказав, аби встигнути на її дорогоцінну роботу, слід швидше вирушити в РАЦС і подати документи на розлучення. Лілин шок і нерозуміння переросли в гучний скандал. На крики прибігла схвильована Даринка, яка намагалася нас примирити, але побачивши своє безсилля – розплакалася. Мені було важко дивитися на сльози Даринки, але того дня ми з Лілею таки подали заяви на розлучення.

Ввечері Ліля зібрала свої речі та з’їхала з моєї квартири. Збиралася і її мама, але я вмовив її поїхати зранку, бо так пізно автобуси в село не їдуть. Вранці я довго вмовляв Даринку залишитися: у місті й медицина краща, і продуктів на любий смак досхочу, і розваг більше, та й з нашою сусідкою вона потоваришувати вже встигла. Спершу Даринка була категоричною, але після моїх переконань її хвилювали лише те, як такий крок сприйме дочка.

– Та Ліля навіть ні про що не дізнається! Вона  Вам дзвонить раз у рік: на День народження, або коли щось треба. В інший час – зациклена на своїй роботі. Подумайте хоч раз про себе, Вам ж тут краще ніж у селі!

Даринка  погодилася залишитися, ми прожили в повному розумінні та злагоді три місяці. Потім вона познайомилася з якимось пенсіонером Валерою. Вони гуляли разом і ходили один до одного в гості. Мені це дуже не сподобалося, я злякався, що Валера забере у мене Даринку і наша ідилія закінчиться. Саме тоді я вирішив зробити їй пропозицію руки та серця. Даринка, звісно, була в шоці, спершу відмовляла і знову хотіла втекти від мене. Але я в черговий раз її переконав.

Так ми стали чоловіком і дружиною. Коли Ліля про це дізналася, то лютувала, як несамовита. Тепер не спілкується з нами обома. Але мені байдуже. Зараз я найщасливіший чоловік своєї колишньої тещі. Вона не пиляє, готує п’ять разів на день і подружній обов’язок виконувати не змушує.