Через рулон туалетного паперу я і двоє дітей опинилися на вулиці!
Я рано вийшла заміж за коханого чоловіка. Не буду вдаватися в деталі наших стосунків, бо вони були прекрасними, а після одруження – все як у людей. У шлюбі народилося двоє діточок, яким зараз 2 і 3 роки. Я сиджу з ними в декреті, а Саша поїхав закордон, аби заробити грошей нам на квартиру. Поки його нема, ми з дітками жили у свекрухи.
Алла Петрівна зараз на пенсії, ніде не працює і живе з невеличкого саду і городу: влітку продає зелень та фрукти, а взимку – закрутки. Поки ми з чоловіком жили окремо, винаймаючи квартиру, у мене зі свекрухою були доволі теплі стосунки. Ми не сварилися, вона часто навідувалася до нас, щоб допомогти з онуками. Тому я сподівалася, що жити з неї під одним дахом, також не стане проблемою.
І справді, вона непогана людина, але є в її характері одна негативна риса: Алла Петрівна дуже скупа. Усе купляє по-мінімуму та найдешевше, пере целофанові пакетики і роками не купує нового одягу, зубної пасти видушує одну краплю на крайчик щітки, воду в унітазі спускає лише після того, як ходить в туалет по великому, вона навіть телевізор включає раз у день для того, щоб подивитися новини, а потім вимикає його з розетки.
Все почалося із зауважень Алли Петрівни, що я і мої діти неощадливі та не знаємо ціни грошам. Але нам не подобалося їсти розведені водою каші та бульйони зі шкіри замість м’яса. Я купувала для дітей нормальні, якісні продукти, але свекруху це дуже злило. При цьому, гроші нам обом на життя пересилав мій чоловік. І доволі великі суми, тому обмежувати себе, а тим більше дітей, я не бачила потреби.
Спершу я намагалася мовчати, але потім це все зайшло задалеко. Алла Іванівна почала ритися у смітнику, а знайшовши там порвану куртку молодшого сина, вона витягнула її і так-сяк зашила. Коли я повернулася з дітьми з прогулянки, Свекруха кинула мені дитячою курткою в лице і кричала, немов скажена:
– Думаєш, відправила мого сина на заробітки і тепер можеш розкошувати? Дурепа! Я не дозволю тобі так обходитися з грошима Саші – ти б могла сама зашити куртку, а не викидати її. Он, я підлатала і як нова. Ти білоручка, яка ніде не працює і чекає на все готове! Якщо ще раз щось схоже побачу – вилетиш, як пробка з моєї хати і ще й заплатиш за проживання тут! Тебе повністю забезпечує мій син і без нього ти ніхто. Пам’ятай своє місце і не дозволяй собі забагато.
Вона вилетіла з дому так швидко, що я не встигла свекрусі навіть нічого відповісти. А далі я мусила заспокоювати дітей, бо вони злякалися бабиного крику і розплакалися. Повернувшись ввечері, Алла Іванівна вже була спокійнішою. Намагалася якось згладити свої слова, мовляв, вона вже 10 років в одній куртці ходить, і нічого страшного з нею не сталося.
– Моєму сину 3 роки. Він не зможе 10 років в одній куртці ходити, він росте. – Буркнула я і пішла до дітей в кімнату, бо не хотіла спілкуватися зі свекрухою.
Але наш спокій з дітьми тривав недовго, буквально через 15 хвилин у кімнату, наче скажена, ввірвалася Алла Іванівна. Я навіть не зразу зрозуміла, чого вона хоче. В істериці свекруха щось нервово кричала, викидаючи всі наші з дітьми речі з шафи.
– Я попередила, що даю тобі останній шанс! Але ти, ідіотка, далі робиш своє! Ти за день витратила цілий рулон туалетного паперу, яким я користуюся два місяці! Кінець моєму терпінню – вимітайся звідси!
Я вирішила не пояснювати, що старший син розбив носа і тим папером перекривалася кровотеча. Я мовчки зібрала наші з дітьми речі, бо не хотіла, щоб вони жили з божевільною бабкою під одним дахом. Зараз ми їдемо звідси до моєї тітки за 400 кілометрів, бо це єдина рідна людина, яка ще залишилася в мене. До повернення чоловіка поживу в неї, а коли Саша повернеться – більше нікуди і нізащо його не відпущу. І до свекрухи ніколи, ні ногою!