Зимував на дачі і закохався у сусідку. Тепер не знаю, розлучатися чи ні
Дуже схвильований і стурбований, тому звертаюся за порадою. Скажіть, що робити і не засуджуйте старого дурня. Маю велику надію, що хоч хтось зрозуміє мої почуття і підкаже як бути. Обійдуся без імен і назв, думаю самі розумієте що до чого, ситуація вкрай делікатна.
Чоловік я літній – 60 років. Дружина молодша на 3 роки, є син, але він одружився і переїхав 5 років тому. Пам’ятаю, ми тоді відчули сильне відчуття втрати. Я думав ми зблизимося, адже залишилися тільки удвох, але ні – ми віддалилися як ніколи.
Виявилося, що тільки дитина нас і утримувала один біля одного. Тоді я запропонував, мовляв давай махнемо в село, купимо будиночок, заведемо господарство. Але вона у мене міська, переїжджати не захотіла. Зате дачу купити не забороняла, сказала буде туди влітку їздити. Так і порішили, але на жаль, життя в селі її зовсім не захопило. Господарство і город викликали в неї сильну нудьгу.
Вона майже все літо провела в будинку, дивлячись свої нескінченні серіали і другосортні шоу. Кожен займався своєю справою- ніби й разом, а на ділі ні. Допомагати вона не хотіла, і моментально починала скаржитися на болячки по всьому тілу. В результаті ми практично перестали спілкуватися. Віталися з ранку, снідали і розходилися на весь день – вона до телевізора, я в город.
Настала осінь, і ми повернулися в місто. На мене така туга напала, захотів назад у село. Вона ж відразу заявила, що з неї вистачить. Тут у неї подруги, а там телевізор і все. Загалом не поїде і крапка. Посварилися жахливо, але в кінці вона випалила:
«Сам їдь і живи там скільки влізе».
Ну я і поїхав туди на всю зиму. Жодного разу за всі ці місяці вона мене не провідала, хоча дзвонила досить часто. Мені на дачі подобалося, я й уявити не міг, що зможу знайти настільки затишне місце для життя. Мушу зізнатися, що був у селі й один великий плюсик, який виявився вирішальним для мого життя там.
Закохався я.
Живе поряд з нами сусідка. Прекрасна жінка 50 років, самотня, але хороша. Сильно я її полюбив, як хлопчисько, ніби мене підмінили. Вона добра, у нас дуже багато спільних тем для розмов, в загальному – просто ідеал. При цьому, як чоловіка вона мене відкинула, бо я одружений.
Саме це мене ще сильніше і привернуло, доброта її. Вона часто заходила в гості на чай, допомагала мені з прибиранням, готувала поїсти. Я ж, в свою чергу, дарував квіти і подаруночки. Пару раз прямо говорив про свої серйозні наміри, але отримував лише тверду відмову.
Все змінилося на мій день народження, коли дружина не приїхала. Обіцяла, але в останній момент захворіла. Я, якщо чесно, навіть не здивувався. Запросив сусідку, ми з нею відсвяткували, вона залишилася на ніч. На цьому наші відносини почалися як у пари.
Минуло досить багато часу, але додому я не повернувся. З дружиною рідко спілкуємося по телефону, навіть не скучаємо один по одному. З сусідкою ховаємося як можемо, хоча вже зароджуються чутки – село ж невелике, а люди люблять поговорити. Багато з них знають, що у мене є дружина. І знають, що зі мною вона не живе.
Я ж все частіше мрію розлучитися і повторно одружитися. Знаю, коханка тільки за. Та й дружина проти не буде, ми і так давно не спілкуємося. Але ось тільки дуже страшно отримати осуд від оточуючих.
У нас з дружиною спільні друзі, і я боюся, що вони від мене відмовляться через розлучення. Боюся залишитися з колишньою дружиною ворогами, сина втрачати не хочу. Хоча він і так рідко дзвонить що мені, що матері – але все ж. Ще боюся, що у сусідки будуть проблеми – у неї ж теж подруги є, плюс в селі заклюють. Охрестять розлучницею, будуть в спину шепотіти, що в сім’ю влізла. Вона ж дуже ранима, не переживе такого.
Але найбільше боюся, що роблю помилку. Що зробивши вибір на сторону розлучення, потім не буду щасливий. Я не молодий хлопець, я старий, і не знаю скільки мені ще залишилося. Але дуже хочеться дожити свої дні з коханою жінкою.