Я закрутила роман з викладачем, щоб мати стипендію, а тепер можу вилетіти з університету і втратити батьків

Два роки тому я поступила на омріяний журфак і переїхала до столиці. Мені вдалося потрапити на бюджет, а батьки допомагали з орендою квартири. Вони живуть у райцентрі і заробляють небагато, тому ми домовилися, що житиму я на стипендію.

Перший рік все було прекрасно, я старанно вчилася, відтак і стипендія була, і гроші на життя. А потім зі мною трапився конкурс “Міс університет”, де я сама цього не сподіваючись, здобула перемогу. Після цього мене почали запрошувати на кастинги і фотопроби всілякі модельні агентства, та й кавалерів побільшало, що сильно позначилося на моїй успішності. Я вже отримала одну трійку за семестр, а тепер мені світила ще одна. Я просто не могла її собі дозволити, бо втратила б таку потрібну стипендію і розчарувала б батьків, котрі у мене вірять і пишаються мною.

Тому я вирішила скористатися своєю харизмою і титулом Міс, аби випросити бали у викладача предмету, з якого мені загрожувала трійка. Я придумала жалісливу історію про те, що мусила допомагати хворій матері, тому моя успішність стала такою поганою. Усе це приправила вибаченнями та підлещуванням у його бік, і відправила йому повідомлення в соціальній мережі. На щастя, Антон Ігорович мені повірив і пообіцяв четвірку з мінусом.

Наступного дня після пари Антон Ігорович попросив мене залишитися. Він розпитував про самопочуття мами, питав чи не потрібна якась допомога, а потім з жалості взагалі запропонував випити кави. Я з дуру погодилася. Він виявився досить цікавим, начитаним і харизматичним співрозмовником. І хоч йому було 40 років, а мені 18, я не відчувала цієї різниці у віці, а під кінець вечора ми й узагалі перейшли на -ти-.

Впродовж місяця після його пар, ми разом пили каву і довго гуляли, розмовляючи про все. Одного вечора Антон Ігорович зізнався, що у нього сьогодні День народження і запропонував випити по келиху вина. Я хотіла відмовити, але так як у нього було свято, не змогла. Я й сама не зрозуміла, коли келих переріс у пляшку, а вечір – у бурхливу ніч в готелі. На ранок Антон зізнався мені в коханні, а я побоюючись, що втрачу стипендію, відповіла взаємністю.

Наші таємні стосунки тривали пів року. Антон говорив, що не хоче їх афішувати, бо його не зрозуміють на роботі або й узагалі звільнять. Мені також за таке загрожувало виключення. Та й робити публічними наші стосунки я не горіла бажанням. Але доля – підступна штука. Виявилося, що Антон був давно одруженим зі своєю одногрупницею. Я, звісно ж, про це не здогадувалася.

Хтось зі знайомих сфотографував нас, коли ми вчергове виходили з готелю обнімаючись, і відправив фото дружині Антона. Ця жінка навіть йому не зателефонувала. Вона здогадалася, що я студентка і одразу побігла до керівництва університету зі світлинами. Якимось чином вона видзвонила моїх батьків і вони також приїхали на це вияснення стосунків. Не можу передати, з яким почуттям сорому я вислуховувала її прокльони, а також нотації від завідувача кафедри, декана та батьків. Мені хотілося крізь землю провалитися.

Увечері Антон прислав мені повідомлення:

” Я розлучаюся, а ще я залишився без роботи. Не дзвони більше”.

Батьки поставили мені ультиматум, щоб я поверталася додому і переводилася у регіональний університет. Тепер вони хочуть тримати мене під наглядом. А якщо залишуся в столиці, то можу до них більше ні за чим не звертатися, і за квартиру вони не платитимуть.

Я не хочу повертатися додому, але сумніваюся, що сама потягну життя у великому місті. Тим паче, в університеті тепер у мене заплямована репутація, і незабаром там розглядатимуть питання щодо мого виключення.

Може, якщо Антон таки вирішив розлучитися, зачепитися за нього як за останній шанс залишитися в Києві, і спробувати повернути наші стосунки? Порадьте, що б Ви робили на моєму місці?