Я міняла матері чоловіка підгузки, годувала її, а в заповіт не попала! Усе майно вона переписала дочці, яка нею гидувала

Добро не завжди повертається. У моєму житті сталося саме так. Я всю молодість доглядала хвору свекруху, ніколи нічим не дорікала родичці, а вона написала заповіт на свою дочку, яка навіть в гості не приходила.

Після смерті матері чоловіка я дізналася, що нам дістався лише старий барак і город. Я не меркантильна, але мені дуже прикро. Свекруха до мене добре ставилася, вона дякувала за мою допомогу і обіцяла, що без даху над головою не залишить. Якщо барак – це дах над головою, то я нічого не розумію в цьому житті.

Вийшла заміж я в 20 років. Батьків у мене не було, я виховувалася в дитячому будинку, тому відразу прикипіла душею до родичів мого чоловіка. Незабаром у нас народилися близнята, два сина. У мого чоловіка величезна сім’я, навіть молодша рідна сестра є. Їй зараз 38 років, вона була заміжня, народила донечку, але незабаром розлучилася зі своїм благовірним.

Після розлучення вона відсудила у нього півквартири. Щоб якось вирішити ситуацію, чоловікові довелося купити однокімнатну квартиру і переписати на неї, адже жити під одним дахом з нею він не хотів. Ми з чоловіком не мали свого житла, та й фінансове становище бажало кращого.

Незабаром задумалися про іпотеку, адже по знімних квартирах бігати набридло. Свекруха жила одна в трикімнатній квартирі, тіснити її не хотіли, дві господині б не вжилися на одній кухні.

Через кілька років свекруха невдало впала і зламала ногу, до складного перелому додався ще й загострений цукровий діабет. Нам довелося переїхати до неї, адже без догляду вона б не впоралася. Спочатку думали, що це все тимчасово, але реабілітація затягнулася, з кожним днем ​​їй ставало тільки гірше.

Рідна дочка відразу забула про матір, мовляв, її нудить від запаху медикаментів і вона взагалі боїться хворих лежачих людей. Я міняла родичці підгузники, мила, годувала, займалася гімнастикою, навіть навчилася робити уколи. Ходити вона не могла, тому абсолютно всі справи звалилися на мої плечі. Я кинула роботу.

Свекруха була хорошою жінкою, але характер з перчинкою. Сестра чоловіка приходила максимум раз на місяць, вони розмовляли з мамою, я бігала по магазинах в цей момент, вирішувала комунальні питання і т.д. Діти мої тоді були школярами. Одного разу я пішла на батьківські збори, а дочка залишилася з нотаріусом.

Заповіт підготували швидко, ніби відчували, що свекруха вже скоро відійде в інший світ. У мене просто дар мови відняло, коли я дізналася, що всі свої заощадження і майно родичка заповіла дочці, а нам – в глухому селі дачу.

Дача – це голосно сказано. Це будинок з дощок на городі, який не копали вже кілька десятків років. Колись ця ділянка дісталася свекрусі від батьків, вона ніколи сюди навіть не приїжджала. Спочатку хотіла новий будинок збудувати на території, а потім передумала, мовляв, даремно гроші витратить. Також була ідея продати його, але вартість була копійчаною.

Чоловік зажадав заперечення заповіту, подав всі необхідні документи в суд. Сестра вимагає тепер забрати позов, загрожує нам, адже у нас є всі докази того, що тільки ми доглядали все життя за хворою жінкою. Наш адвокат впевнений, що ми повинні виграти, головне – не здаватися. Від цього не легше, якщо чесно.

Мене не гроші і квартира засмучують, мене лукавість свекрухи вбиває. Навіть діти мої за нею доглядали, а вона так підло поступила. Вони їй і кашу варили, і качки носили, і тиск міряли. Їм по дев’ять років, але вони у мене дуже виховані і добрі хлопці. Внучці квартиру свою трикімнатну заповіла, а їм – барак, хоча та тільки по вайберу зі старою спілкувалася.

Чому вона так вчинила?

Джерело