Невістка зажадала моєї машини, мовляв, навіщо мені старій вона здалася. Коли я відмовила, вона з сином дуже образилися

Spread the love

Ще з юності я мріяла про власну машину. Досягнувши віку, коли можна отримати права, дуже хотіла записатися на водіння, але все чомусь часу не вистачало. То університет закінчувала, то дітей народжувала і виховувала. У мене їх двоє: син і дочка.

Отримати омріяні права я змогла лише після виходу на пенсію. Дуже хотіла своїх онуків всюди на машині возити. Тому вирішила купити машину в кредит. Я дуже раділа своїй покупці. Хоча мені було трохи незручно перед своїми дітьми: їм вічно своїх грошей не вистачало.

Так я їм завжди допомагала. Але після того як я взяла в кредит машину, моєї пенсії вистачало тільки на кредит і на життя. Допомагати своїм дітям я більше не могла. Але ж вони вже не маленькі, самі повинні справлятися з усіма проблемами, в тому числі і фінансовими.

– Навіщо ти машину купила? Якщо тобі кудись треба, то ти б мені сказала, я б тебе відвіз куди тобі треба! – невдоволено сказав мені мій син Ігор.

Дочка Віка була не така категорична. Вона і сама водила автомобіль. Вона тільки сказала, щоб я була обережнішою на дорозі, адже я вже стара. Мені стало дуже неприємно, бо я не вважаю себе старою і здоров’я мене ніколи ще не підводило. Ну, навіщо каркати? Адже я теж хвилювалася, коли вона почала водити автомобіль, але таке я ніколи їй не говорила.

Потім діти зрозуміли, що коли у мене є машина, то це дуже навіть зручно для них. Адже я возила своїх онуків до школи і забирала їх, возила їх на різні гуртки. Мені це все дуже подобалося.

А моя невістка Лариса тим часом засумувала в декреті зі своєю третьою дитиною і вирішила теж отримати права: щоб бути не гіршою за мене і Віку. Я навіть сама возила Ларису на навчання. Незабаром вона отримала права.

Минуло два тижні, і якось увечері до мене приїхав мій син Ігор і сказав:

– Лариса тепер хоче собі машину. А я не можу їй її купити. Я ж плачу іпотеку за квартиру і кредит за свою машину. Мама, ну навіщо тобі машина? Ти ж на пенсії. Подаруй свою машину Ларисі!

Я просто оніміла від подиву і такого нахабства. Насилу стримала сльози і сказала:

– Які ж ви безсовісні. Я дала вам гарну освіту. Стільки років вам допомагала. У вас свої сім’ї, ви дорослі. І ось тепер я вирішила виконати свою заповітну мрію. У мене вийшло. Я свою машину Ларисі не віддам. Хоче машину – нехай йде працювати і сама купує собі машину.

Ігор образився і пішов. Пройшов місяць. За цей час ні Ігор, ні Лариса мені жодного разу не зателефонували.

Я дуже сумувала за онуками і за сином. Купила гостинців і поїхала до них в гості. Моєму візиту ніхто не зрадів. Невістка зі мною навіть не привіталася. Вона просто одягнулася і пішла до подружки. Ігор посидів хвилин п’ятнадцять і пішов в гараж.

Я погуляла з онуками і пішла додому. Я зробила крок до примирення. Хоча не вважаю себе в чомусь винною. Миритися зі мною ніхто не захотів. Це їх право. Щоб не нудьгувати, я записалася в хор, де вже багато років співають мої подружки. Мені там дуже подобається.

Маю велику надію, що з часом, мої діти мене зрозуміють.

Я людина. Я постаріла, але це не означає, що я не маю права мати машину. Моє життя ще не закінчилося. Чому я повинна жити тільки для дітей? А коли ж тоді жити для себе?

Мені здається, що я права! А ви зі мною згодні?