Мій зять навіть хліба собі не міг врізати. Поки дочка хворіла, я заставила його виконувати хатні обов’язки. Ось, чим це обернулося

Мою дочку поклали в лікарню. Спочатку лікарі говорили, що це максимум на три-чотири дні. Але перша операція пройшла невдало, почалися ускладнення. Була проведена друга операція. Настя навіть потрапила в реанімацію.

Моїй Насті 31 рік, у них з чоловіком двоє дітей: син і дочка. Каті – чотири роки, а Колі – три роки. Настя сидить вдома з дітьми, а Віктор заробляє гроші для всієї родини. Настя у мене велика розумниця – у неї завжди в квартирі чисто, діти доглянуті, завжди приготовлена ​​їжа.

Поки Настя лежала в лікарні, було вирішено, що з дітьми буду сидіти я. А Віктор ходитиме на роботу.

Настя дуже хвилювалася за свою сім’ю поки лежала в лікарні. Я відразу не могла зрозуміти чому. А потім зрозуміла: Настя дуже розбалувала свого чоловіка, він взагалі не займався домашніми справами і був не пристосований до самостійного життя. Я знала, що мій зять нічого вдома не робить. Але знати – це одне, а ось пожити з такою людиною два тижні в одній квартирі – це зовсім інше.

Віктор звик до того, що Настя все йому подає і все за ним прибирає. Сам Віктор навіть хліб собі не відрізав і ложку не брав. І природно, навіть посуд за собою не мив і не прибирав.

Віктор навіть не знав, що і де лежить у нього в квартирі. Без дзвінка Насті ми не могли знайти нічого. Зять думав, що зі мною він буде жити, так само як і з Настею. Тобто, він вечеряв і йшов в кімнату. Там він включав комп’ютер. За собою він не прибирав посуд і дітьми не займався.

Цього я терпіти не збиралася. Я просто підійшла до комп’ютера і вимкнула його.

– Що ви робите? Мені треба мою пошту перевірити! – заявив мені зять.

– На роботі перевіриш! Нічого страшного не станеться! – сказала я зятю. – А зараз ти підеш на кухню і помиєш за собою посуд, а потім ти купаєш своїх дітей і вкладеш їх спати. А потім перевіряй свою пошту, скільки тобі влізе!

Зять розсердився, почав бурчати, але заперечити не посмів. На наступний ранок він зі мною розмовляв крізь зуби. Але сваритися зі мною не став: побоявся. Раптом я його одного з дітьми кину? Що він тоді робити буде? Адже його мама відмовилася їм допомагати.

Так що два тижні він потихеньку звикав займатися домашніми справами, і дітьми своїми він теж займався. Звичайно, все це він робив без ентузіазму.

Загалом, виховувала я свого зятя, привчала його до праці. Він у мене і білизну після прання розвішував, і посуд мив, і в квартирі прибирав. Все це робити мені одній було дуже важко, адже треба було ще і їсти приготувати, і за внуками треба дивитися.

Потім Насті стало краще, і лікарі вирішили її виписати. Я хотіла, щоб її забрав з лікарні Віктор.

– Я не можу! У мене ж робота!

– Що означає: не можу? Твоя дружина після операції. Вона не зможе дістатися додому одна. У неї ж там уже багато речей зібралося. Як вона це все донесе? Ти про це не подумав? – сказала я Віктору.

Потім я подзвонила Насті і сказала, що Віктр приїде і забере в день виписки її чоловік.

Настя сказала, що не треба, вона візьме таксі. Цей варіант дуже сподобався Віктору, але не мені. Я попросила свого другого чоловіка привезти Настю додому. Природно, він виконав моє прохання. Через два дні мені подзвонила незадоволена Настя: мовляв, за ці два тижні я просто замучила Віктора і тому вони з ним через це сильно посварилися.

Я чесно заявила своїй дочці про те, що її чоловік взагалі знахабнів – звалив всі домашні обов’язки на неї. Так бути не повинно. Я вважаю, що Настя взагалі мені спасибі повинна сказати. А ображатися і дути губки її чоловік нехай йде до своєї мами.

А дочці я дала пораду: хай негайно підключає чоловіка до домашніх справ, а то він сів на шию, звісив ноги і радіє цьому. Зовсім знахабнів. Не знаю, чи послухається мене моя дочка. Але я дуже сподіваюся, що все-таки послухається. А якщо ні, то в сорок років вона буде виглядати не жінкою, а загнаним конем. Сподіваюся, що вона це зрозуміє і все зробить правильно.

А ви як думаєте: я права?