У 65 ми з чоловіком думали, що вже нічого втрачати і переїхали в Америку. Як же ми помилялися!

Торік я подорожувала Сполученими Штатами Америки і там познайомилася з дивовижною жінкою, яку звуть Поліна. Ми зустрілися на 20-му році її життя в Америці, коли їй вже було майже 90, а сама вона родом із українського Дніпра. Її історія так мене вразила, що я вирішила нею поділитися.

До моменту переїзду, вона вже була літньою жінкою, але при цьому не злякалася труднощів в новій країні і не побоялася спробувати переїхати

Ця історія – хороший приклад для тих, хто ниє і боїться їхати в Америку, кажучи, що він не зможе адаптуватися або, мовляв, уже занадто пізно – «кому я там потрібна буду?»

Далі від її особи

Переїхала в Америку в 65 років. Розповідаю свою історію.

В СРСР нам жилося досить добре і нас практично все влаштовувало, іноді, звичайно, було важкувато, але в цілому була прекрасна життя

А от 1990-ті для нас були пеклом, дуже страшно було перебувати в країні, коли там таке творилося – грабежі, бандити, рекет і так далі. Тоді багато у моїх сестер і дітей пішли в світ інший.

Ми спочатку не особливо замислювалися про те, щоб виїхати з країни, але потім я випадково десь вичитала про те, що можна поїхати в Америку. У нас там вже жила моя двоюрідна далека сестра і ми змогли зв’язатися з нею. В результаті на запрошення ми приїхали в Америку в Майамі, і пізніше змогли оформити політичний притулок, не без допомоги сестри

Коли тільки прилетіли, ми подумали, що ми ніби в раю – на вулиці дуже тепло, повітря чисте і океан буквально в двох кроках. Майамі виявилося справді хорошим містом, але нам, як мігрантам, було дуже важко на початках у ньому жити

Хоч і нам допомогла моя сестра переїхати в Америку, фінансово ми звичайно ж повинні були себе забезпечувати самі, і тому я без знання англійської влаштувалася працювати посудомийкою в якесь кафе, заробляючи більше 2500 $ в місяць, а чоловік влаштувався водієм трака ( далекобійником) – у нього англійська краще мого було, він її в школі вивчав, а я – німецьку.

Платили мало, чоловікові побільше, вистачало на житло (близько 700 $) і їжу, навіть трохи збирати могли.

Через кілька років, чоловік відійшов у інші світи. Тяжко хворів, та й не молодий уже був, і практично всі заощадження довелося віддати на його лікування, яке так і не допомогло.

Одній стало важче, сестра теж пішла на той світ, тому толком звернутися було ні до кого.

Років 8 я перебивалася від однієї роботи до іншої, так як я була немолода, та й освіти не було, щоб хоч десь працювати і отримувати гідну платню.

Пенсія у мене, так як я не особливо працювала легально, маленька – близько 650 $ (іноді цифри змінюються).

Я живу в невеликому соціальному житлі, за яке плачу 150 $ (комуналку) та 150 $ я плачу за окрему маленьку квартиру з вітальнею і спальнею. Решта 400 $ мені спокійно вистачає на продукти або щось ще, якщо захочу